Ростислав Самбук - Дияволи з Веселого пекла

Полковник швидко підрахував:

— Півтонни… Приблизно шістсот тисяч доларів. Отже?

— На вашу долю — сто двадцять тисяч.

— А другий тайник?

— Зараз важко дати точну відповідь. Справа в тому, що…

Штайнбауер на мить заплющив очі. Боже мій, як швидко спливає час — не встигнеш озирнутися, і вже стоїш однією ногою в могилі. Скільки років минуло з того холодного грудневого дня сорок четвертого року, а він пам'ятає все до найменших деталей, наче це відбувалося вчора…

Погода мерзенна: дощ з мокрим снігом, дощ і туман — єдина відрада, що жодна англійська чи американська свиня не з'явиться в небі і можна спокійно їхати містом, не боячись повітряної тривоги. Він сидить за кермом потужної спортивної машини — тоді він ще хизувався своєю молодістю і любив сам водити автомобіль, незважаючи на те, що був одним в найуславленіших есесівських офіцерів рейху і обіймав секретну посаду в головному управлінні імперської безпеки.

Ось і потрібний будинок на околиці Страсбурга. Чавунна огорожа, від воріт — асфальтована дорога до будинку. Двоє есесівців перевіряють документи. Попереду — броньований «хорх» Кальтенбруннера. Обличчя свого шефа Штайнбауер не бачить, але добре уявляє, як дивиться Кальтенбруннер на вартових: спокійно і пронизливо. Певно, нема в Німеччині есесівця, котрий з першого погляду не впізнав би шефа головного управління імперської безпеки, та порядок є порядок, і Кальтенбруннер сам би наказав розстріляти вартових, коли б вони не перевірили в нього документи.

«Хорх» повільно рушив, і Штайнбауер під'їхав до брами. Поки есесівці вивчали його папери, озирнувся й помахав рукою оберштурмбанфюреру — пасажиру «опель-адмірала», який зупинився позаду мало не впритул до його машини.

Штайнбауер завжди симпатизував цій людині: відчував, що вона — одна з небагатьох, котрі не заздрять йому. А це не так уже й просто — не заздрити улюбленцю фюрера, володарю найвищих нагород рейху. Вони з Ейхманом не були друзі, лише іноді перемовлялися кількома словами, Штайнбауер із задоволенням обідав разом з оберштурмбанфюрером за столиком у маленькій їдальні для вибраних. Адольф їв швидко — у нього завжди було багато роботи, може, він не мав часу заздрити будь-кому, а може, знав, що більшість працівників головного управління імперської безпеки заздрять йому — Адольфу Ейхману, бо з ним рахується сам Гіммлер і його знає і цінує навіть фюрер.

Штайнбауер зачекав Ейхмана перед входом до вестибюля, і вони увійшли до залу разом і сіли поруч — завжди приємніше сидіти поруч з людиною, яка розуміє тебе й перед якою не треба критися.

Шеф гестапо Мюллер здалеку вклонився їм, хоча і Штайнбауер, і Ейхман були всього лише оберштурмбанфюрери СС — чин не дуже-то й великий, приблизно те ж саме, що підполковник в армії. Але що таке чин, йоли сам фюрер подарував Штайнбауеру власне фото і дарчим написом.

Зал поступово заповнювався. Були люди, яких Штайнбауер бачив уперше — переважно вже літні, у строгого крою сурдутах. Навіть генерали СС шанобливо тиснули їм руки.

— Крупи!.. — пояснив Ейхман, коли сам Кальтенбруннер пішов назустріч одному з чорносурдутників.

Мабуть, тої самої хвилини народилася у Штайнбауера заздрість до цих зовні непримітних і стриманих людей — справжніх хазяїв не лише його, а й навіть рейхсміністрів; заздрість, що весь час підштовхувала його зрештою, зробила людиною, мов дві краплі води схожою на тих чорносурдутників, власником однієї з найвпливовіших фірм в Іспанії.

Але тоді його думки не сягали так далеко, і він уявні в майбутнє зовсім не таким рожевим. Радянські армії стояли вже на кордонах Німеччини, і всі розсудливі люди розуміли, що війну програно. Вони й зібралися тут, на околиці Страсбурга, аби урятувати награбоване: тоді на місці розгромленого третього рейху можна буде збудувати четвертий рейх.

Найсекретнішу нараду вів Кальтенбруннер. Вирішувалося питання, як бути з усім тим багатством, що надійшло до Берліна з окупованих країн — з приватних колекцій і музеїв, з концентраційних таборів, з золотом, купленим у нейтральних країнах за фальшиві фунти стерлінгів, і, нарешті, з самими фальшивими фунтами. Фактично, ділили здобич.

Штайнбауер принишк. Не дивувався тому, як швидко і чітко все вирішувалося, його приголомшили суми, котрі розподілялися серед присутніх. Рахунок ішов на мільйони. Герінгу — вісім з половиною мільйонів марок, Геббельсу — приблизно стільки ж. Кальтенбруннер одержував рахунок на ім'я Артура Шейдлера — три мільйони. Не обійшли і Штайнбауера — мільйон.