Ростислав Самбук - Дияволи з Веселого пекла

Здесь есть возможность читать онлайн «Ростислав Самбук - Дияволи з Веселого пекла» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1971, Издательство: Радянський письменник, Жанр: Криминальный детектив, Политический детектив, Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дияволи з Веселого пекла: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дияволи з Веселого пекла»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

… Колись тут була так звана «Альпійська фортеця» фюрера. Наприкінці війни есесівці сховали в закинутих штольнях та різних тайниках секретні документи, цінні папери, коштовності рейхсбанку.
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.

Дияволи з Веселого пекла — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дияволи з Веселого пекла», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Генрієтта намагалася не дивитися на нього, одверталася після того, як спіймала його погляд: похітливий і одверто оцінюючий. Жюстина щось запитала в нього, але наглядач лише посміхнувся у відповідь і дав якийсь наказ служниці — слова звучали гортанно й дивно, наче щось булькало в- нього у горлі. Вони одразу зникли, але ввечері наглядач підморгнув Жюстині й поставив на стіл таріль із фруктами — мабуть, почав симпатизувати дівчині.

Фрукти були смачні, й дівчата з охотою поласували ними. Власне, що їм залишалося робити?

Генрієтта згадала: колись десь вичитала — людина звикає до всього. Тоді не повірила, не могла повірити, що умови життя можуть перетворити мислячу людину на звіра чи просто примусити її плисти за течією, забути про власні смаки, уподобання, погляди, нарешті, амбіцію. Коротше, зректися свого «я», того, що закладалося в тебе по краплині вихованням, що сам брав від життя, що ставало твоєю суттю і було вже невіддільне від плоті; а тепер спіймала себе на думці: залізне ліжко і наглядач уже не дратують її так, як уперше, і одноманітність днів стала ледь не нормою. Одразу зрозуміла й психологічний розрахунок тих, хто посадив їх сюди: залишити наодинці з власними думками, зламати одноманітністю і безперспективністю, вселити сумнів — цей черв'ячок залазитиме все глибше, точитиме душу, і нема нічого гіршого за його непомітну, але постійну, вперту чорну роботу.

Генрієтта поспішила застерегти подруг, та Жюстина не зрозуміла її чи не могла зрозуміти, вона ставилася до життя простіше і лише пирхнула:

— Згадай мсьє Жана! Плювати він хотів на твої душевні сумніви. Йому — одержати за тебе куш, і бувай здорова…

Мелані похитала головою.

— Ти забула про мадам, Жюстино, — заперечила. — Жану й справді наплювати на все, і він уже забув про нас. Але ж ти не хочеш стати повією? Не хочеш… А для чого нас везли сюди? Мадам, чи хто там, напевно знають, що ми не бажаємо підкорятися їм, але й ми, Жюстино, не перші в них — і я не заздрю ні тобі, ні собі…

— Ніхто не змусить мене робити те, чого я не хочу! — розсердилася Жюстина. — Тут також є поліція, і варто звернутися до влади…

Генрієтту дратувала Жюстина — її житейський практицизм іноді межував із тупістю, — але не хотілося загострювати стосунків, і так усім їм було невесело, та не втрималася, щоб не зіронізувати:

— Чого ж ти досі не звернулася до властей?

— Як же, нададуть вони тобі таку можливість! — посміхнулась Мелані. — Прошу вас, мадемуазель, ось вам ажан, він проведе вас до префектури, де ви зможете поскаржитися особисто самому марокканському султану!., А-а, ви не хочете залишатись у танжерському борделі?.. Пробачте, ми не знали цього, ще раз перепрошуємо, винні будуть покарані, а вам — квиток на літак до Парижа… Адьє, мадемуазель…

— Дивачка, — знизала плечима Жюстина. — А я вірю, що все обійдеться.

Генрієтта уткнулася обличчям у подушку. Вона знала, що не обійдеться, знала також, що навряд чи її випустять звідси живою, та все ж світлячок надії не згасав, бо рідко коли згасає в людини, і сама смерть безсила тут: навіть вмираючи, людина сподівається на щось і, хоч нема безсмертя, вірить — ще день чи година…

Вони вже переговорили на всі теми, і, здавалося, більш нема про що говорити, та Генрієтта знала: їхні теревені є лише легкою оболонкою, під якою криється щось важке, тривожне й болюче.

Генрієтта не розповідала дівчатам про Анрі і останню зустріч з ним під дощем, лише згадувала його мокре обличчя, сміхотливі очі — згадки посилювали біль і розпач, та вона не могла без них, бо знала, якщо ці згадки згаснуть, згасне і її воля, і отой невеличкий мерехтливий світлячок надії.

І все ж так довго не могло продовжуватись: сіре, одноманітне і якесь страхітливе життя. Раніше вони чекали змін кожної години, нарешті перестали чекати і не підхоплювались, почувши в коридорі за дверима кроки. Вже розрізняли кроки: легкі, ковзаючі — служниці, що приносила їм їжу; розмірені солдатські — наглядача. Зрідка проходили повз їхні двері ще якісь люди, одного разу Генрієтті здалося, що почула голос мсьє Жана, та, можливо, лише здалося.

… Мадам прийшла ввечері чи вночі — заґратоване віконечко не світилося, а годинники в них відібрали в перший же день ув'язнення.

Генрієтта одразу не збагнула, що це — справді мадам, про доброту і респектабельність якої, глузуючи, казав їм Дюбюї. Не повірила навіть після того, як жінка, що зайшла до їхньої кімнати у супроводі наглядача, відрекомендувала сама себе:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дияволи з Веселого пекла»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дияволи з Веселого пекла» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Ростислав Самбук
Ростислав Самбук - Горький дым
Ростислав Самбук
libcat.ru: книга без обложки
Ростислав Самбук
libcat.ru: книга без обложки
Ростислав Самбук
Ростислав Самбук - Сліди СС
Ростислав Самбук
Ростислав Самбук - Автограф для слідчого
Ростислав Самбук
Ростислав Самбук - Вибух
Ростислав Самбук
Ростислав Самбук - Фальшивий талісман
Ростислав Самбук
Ростислав Самбук - Крах чорних гномів
Ростислав Самбук
Ростислав Самбук - Крах черных гномов
Ростислав Самбук
Отзывы о книге «Дияволи з Веселого пекла»

Обсуждение, отзывы о книге «Дияволи з Веселого пекла» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x