Агата Кристи - І не лишилось жодного

Сидячи біля двигуна, Фред Нарракотт думав, що все це дуже дивно. Зовсім не такими уявляв він собі гостей містера Оуена. Він сподівався побачити витонченіше товариство. Пишно виряджені жінки, чоловіки в костюмах яхтсменів, усі багаті та шановані.

Зовсім не схоже на вечірки містера Елмера Робсона. Ледь помітна глузлива посмішка з’явилася на його губах, коли він пригадав гостей мільйонера. Ото було справжнє товариство, а скільки вони випивали!

А містер Оуен, певно, зовсім інша людина. Дивно, але Фред іще не бачив містера Оуена чи його жінку. Ще й ноги його тут не було. Про все домовився і все оплатив містер Морріс. Вказівки були завжди зрозумілі, гроші платили вчасно, але все це, так чи так, здавалося дивним. У газетах писали, що з містером Оуеном пов’язана якась таємниця. Містер Нарракотт визнавав, що це чистісінька правда.

Можливо, все-таки міс Ґабріела Терл придбала острів? Але він відкинув це припущення, спостерігаючи за пасажирами. Це точно неможливо – жоден із них не схожий на тих, хто має справу з кінозіркою.

Він почав безпристрасно оцінювати їх.

Ця стара пані з кислим виглядом – таких він знав занадто добре. Він міг закластися, що то ще та відьма. Старий безсумнівно військовий – справжня військова постава. Мила молода жінка – таких багато, жодного шику, з голлівудськими красунями не порівняти. А цей кремезний приємний чоловік взагалі не схожий на джентльмена. Колишній торговець, ось хто він, – подумав Фред Нарракотт. Інший джентльмен, худий, з голодним поглядом спостережливих очей, виділявся серед усіх. Можливо, він міг мати якийсь стосунок до фільму.

Та ні, на моторному човні таки був один підхожий пасажир. Той, що приїхав на автомобілі. (І на якому! Стіклгевен ще не бачив такого авта. Певно, така машина коштує чимало сотень фунтів.) Ото він – те, що треба. Із сім’ї багатіїв, точно. Якщо б уся компанія була такою… було б зрозуміліше…

Дивна річ, коли розібратися, усе це було дивно, дуже дивно.

Моторний човен, спінюючи воду, обігнув скелю. І нарешті перед очима подорожніх постав будинок. Південний бік острова мав зовсім інший вигляд. Берег полого спускався до моря. Будинок із фасадом на південь був низький, квадратний, сучасний, з арковими вікнами, що впускали багато світла.

Чудовий будинок – будинок, що виправдав усі очікування.

Фред Нарракотт заглушив двигун, і човен легко ковзнув у невелику природну бухточку між скель.

Ломбард різко зауважив:

– Мабуть, непросто тут причалити під час негоди.

Фред Нарракотт весело відповів:

– До Солдатського острова не підберешся за південно-східного вітру. Іноді він відрізаний більше ніж на тиждень.

Віра Клейторн подумала: «Забезпечити острів провізією, певно, важкувато. От головна проблема острова. Усі побутові проблеми такі клопітні».

Дно човна заскреготіло об каміння. Фред Нарракотт зістрибнув на берег, і разом із Ломбардом вони допомогли іншим зійти на берег. Нарракотт пришвартував човна до кільця, вмонтованого у камінь. Потім почав підніматися угору сходами, вирубаними в скелі.

– Ого! Дивовижне місце! – сказав генерал Макартур. Але почувався він незатишно. Збіса дивне місце!

Коли вся компанія, піднявшись східцями, вийшла на велику терасу, настрій у всіх покращав. Біля відчинених навстіж дверей на них чекав поштивий дворецький, і його солідний вигляд заспокоїв їх. Та й сам будинок був дуже привабливий, а краєвид із тераси заворожував…

Дворецький підійшов і ледь вклонився. То був худий високий статечний чоловік із сивою головою. Він звернувся до них:

– Проходьте, будь ласка, сюди.

У просторій залі на них уже чекали напої. Ряди пляшок. Настрій у Ентоні Марстона трохи поліпшився. А він уже було подумав, що то якесь сумнівне місце. Нікого з його оточення. Чим же думав старий Борсук, коли відправив його сюди? Однак випивка гідна. Та й льоду вдосталь.

Що там той дворецький казав?

Містер Оуен, на жаль, затримується… добереться аж завтра. Йому сказано задовольняти всі їхні бажання… можливо, вони хотіли б пройти у свої кімнати? Вечерю буде подано о восьмій.

Віра пішла за місіс Роджерс на другий поверх. Жінка відчинила навстіж двері наприкінці коридору, і Віра увійшла в прекрасну спальню з відчиненим великим вікном із виглядом на море та іншим, що виходило на схід. У неї вирвався вигук захоплення.

Місіс Роджерс запитала:

– Сподіваюся, тут є усе потрібне, міс?