Агата Кристи - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

Вона написала своєму троюрідному племінникові Дейвідові Весту, поєднавши привітання з різдвяними святами з проханням якнайскоріше надати потрібну їй інформацію.

На щастя, як і в попередні роки, її запросили в дім пастора на різдвяну вечерю, і там вона змогла зустрітися з молодим Леонардом, що приїхав додому на різдвяні вакації й чудово розумівся на мапах.

Мапи були найбільшим захопленням Леонарда. Причина того, чому стара леді цікавиться великомасштабною мапою конкретної місцевості, не розбудила його цікавості. Він міг розповісти про мапи все, що завгодно, і написав для неї на папері, які саме могли знадобитися для її мети. Він навіть зробив більше. Виявив, що в його колекції була така мапа, і надав її для тимчасового користування. Міс Марпл пообіцяла, що поводитиметься з нею дуже обережно й у належний час поверне.

– Мапи! – сказала його мати Ґрізельда, яка, хоч і мала вже дорослого сина, здавалася молодою й квітучою, надто молодою й квітучою для старого й обшарпаного церковного дому, у якому вона жила. – Навіщо їй потрібні мапи? Що вона там знову затіяла?

– Не знаю, – сказав молодий Леонард. – Не пам’ятаю, щоб вона мені пояснила, навіщо їй знадобилися мапи.

– Спробуй-но вгадати… – сказала Ґрізельда. – Усе це здається мені вельми сумнівним… Нашій бабусі вже стільки років, що могла б уже й забути про такі розваги.

– Про які розваги? – запитав Леонард, однак Ґрізельда відповіла ухильно:

– Вона надто полюбляє пхати носа в усе на світі. Але навіщо їй усе-таки мапи, ніяк не можу здогадатися.

Незабаром міс Марпл одержала листа від троюрідного племінника Дейвіда Веста. У ньому відчувалася велика прихильність до своєї неспокійної старенької тітки:

«Дорога тітко Джейн, що ти там знову собі замислила? Я зібрав для тебе інформацію, яку ти просиш надати. Існують лише два потяги, що відповідають умовам, про які ти мені написала: один із них відбуває з Педдінґтона в 4 : 33, а другий – рівно о п’ятій. Перший – звичайний пасажирський, який зупиняється в Гайдінґ-Бродсвей, Барвел-Гіт, Брекгемптоні, а далі на всіх станціях до Маркет- Бейзинґ. О п’ятій годині відбуває валлійський експрес на Кардіф, Ньюпорт і Свонсі. Поїзд о 4 : 50 може десь випередити перший із цих двох, хоч той і прибуває в Брекгемптон на п’ять хвилин раніше, а другий із них проминає поїзд о четвертій п’ятдесят перед самим Брекгемптоном.

У твоєму проханні мені вчувається якийсь смаковитий сільський скандал. Схоже, ти, повертаючись із міста, де шастала по крамницях, поїздом, який відходить о 4 : 50, побачила крізь віконце поїзда, що проминав той, у якому їхала ти, як дружину мера обіймає санітарний інспектор? Але яка тобі різниця, що то був за поїзд? Либонь, вони обоє поверталися з вікенду в Портколі? Дякую за пуловер. Саме цього я й хотів. Як твій сад? Мабуть, у ньому зовсім мало роботи в цю пору року, так мені здається.

Твій назавжди

Дейвід».

Міс Марпл легенько всміхнулася, а потім обміркувала надану їй інформацію. Місіс Макґілікаді твердо заявила, що той вагон не був спальним. Отже, ішлося не про експрес на Свонсі. Її проминув поїзд, що вийшов із Лондона о 4 : 33.

Доведеться, можливо, ще не раз проїхатися тим маршрутом. Міс Марпл зітхнула, але уклала свій план.

Вона поїхала до Лондона, як і раніше, о 12 : 35, але цього разу повернулася до Брекгемптона не тим поїздом, який відходив о четвертій годині п’ятдесят хвилин, а тим, який відходив о четвертій тридцять три. Під час цієї подорожі нічого незвичайного не сталося, але вона змогла відзначити деякі деталі. Поїзд не був переповнений – о 4 : 33 ще не настав пік вечірнього руху. На всі вагони першого класу був лише один пасажир – дуже старий джентльмен, який читав журнал «Нью стейтсмен». Міс Марпл сиділа сама-одна в порожньому купе й на двох зупинках – Гайдінґ-Бродсвей, Барвел-Гіт – вихилялася з вікна, дивлячись на пасажирів, що сідали в поїзд і виходили з нього. Невеличка кількість пасажирів третього класу сіли на зупинці Гайдінґ-Бродсвей. На зупинці Барвел-Гіт кілька пасажирів третього класу повиходили з поїзда. Ніхто не сів у вагони першого класу й ніхто з них не вийшов, крім старого джентльмена, який вийшов зі своїм «Нью стейтсменом».

Коли поїзд наблизився до Брекгемптона і став завертати, міс Марпл підвелася на ноги і стала, обернувшись спиною до вікна, на яке опустила фіранку.

«Так, – вирішила вона, – крутий поворот і несподіване зменшення швидкості поїзда перед ним примушували пасажира втратити рівновагу й відкидали його до вікна, а фіранка в цю саму мить легко могла злетіти вгору». Вона виглянула назовні, у ніч. Світла було більше, аніж тоді, коли місіс Макґілікаді їхала в цьому самому поїзді: день був не такий похмурий, а проте мало що можна було побачити. Для того щоб оглянути навколишню місцевість, їй доведеться повторити цю подорож при денному світлі.