Агата Кристи - Кишеня, повна жита

Міс Ґріфіт, яка надто розпустила язика під майстерним тиском інспектора Ніла, несподівано збентежилася й розгубилася.

— Не турбуйтеся, — заспокійливо кинув їй інспектор Ніл. — Що було, те минуло.

— Атож, це було дуже давно. Містер Ланс був надто молодий та енергійний і не усвідомлював, що він робить.

Інспектор Ніл чув такий аргумент не вперше й не погоджувався з ним. Але тепер він перейшов до нових запитань:

— Розкажіть мені трохи про тутешніх працівників.

Міс Ґріфіт, зацікавлена якомога швидше відійти від теми, на якій послизнулася, надала інспектору чимало інформації про різних осіб, що працювали на фірмі. Ніл подякував, а тоді сказав, що знову хоче поговорити з міс Ґросвінор.

Констебль-детектив Вейт підстругав свого олівця. Не без заздрості в голосі відзначив, що кабінет, у якому вони сидять, розкішний. Він окинув схвальним поглядом величезні крісла та письмовий стіл, освітлені непрямим світлом.

— І прізвища в цих людей теж шикарні, — сказав він. — Ґросвінор звучить як ім’я герцогині. А Фортеск’ю — теж класне прізвище.

Інспектор Ніл усміхнувся.

— Прізвищем його батька було не Фортеск’ю, а Фонтеску, і воно походить десь із Центральної Європи. Либонь, той чоловік думав, що «Фортеск’ю» звучить краще.

Констебль-детектив Вейт подивився на свого начальника з благоговінням.

— То ви все знаєте про нього?

— Я лише переглянув деякі матеріали, перш ніж поїхати на виклик.

— А як із кримінальним минулим, він його не має?

— О, ні. Містер Фортеск’ю надто розумний, щоб його мати. Він мав певні зв’язки з чорним ринком і провернув дві або три оборудки, які щонайбільше можна назвати сумнівними, проте вони ніколи не виходили за рамки закону.

— Розумію, — сказав Вейт. — Чоловік не вельми приємний.

— Шахрай, — сказав Ніл. — Але ми нічого на нього не маємо. Департамент внутрішніх податків давно має до нього певні претензії, але він був надто розумний для них. Небіжчика містера Фортеск’ю можна назвати фінансовим генієм.

— Чоловік такого зразка, — сказав констебль Вейт, — не міг не мати ворогів.

У його голосі пролунала надія.

— Звичайно ж, вороги в нього були. Але не забувай — його отруїли вдома. Чи, принаймні, таке складається враження. Ти знаєш, Вейте, я бачу, як виникає певна картина. Один із різновидів старовинної сімейної картини. Хороший хлопець Персівал. Поганий хлопець Ланс — улюбленець жінок. Дружина, молодша за свого чоловіка, що не повідомляє, на якому майданчику вона збирається грати в гольф. Усе це має дуже сімейний вигляд. Але тут є одна річ, яка брутально випинає з цієї гармонійної картини.

— Яка річ? — запитав констебль Вейт, але в цю мить двері відчинилися, і міс Ґросвінор, що вже цілком відновила свою величну поставу та яскраву красу, згорда запитала:

— Ви хотіли бачити мене?

— Я хочу поставити вам кілька запитань про вашого працедавця — вашого покійного працедавця, можливо, я так повинен сказати.

— Бідолашна душа, — сказала міс Ґросвінор без переконаності в голосі.

— Я хочу знати, чи помічали ви в ньому якісь зміни останнім часом.

— Так. Мушу сказати, що помічала.

— Які саме?

— Мені, власне, важко точно сказати… Як на мене, він почав говорити багато нісенітниць. Я не могла повірити в половину того, що він казав. І він став часто втрачати терпець, а надто коли розмовляв із містером Персівалем. Не зі мною, звичайно, бо я ніколи з ним не сперечаюся. Я тільки кажу: «Гаразд, містере Фортеск’ю», хоч які дивні речі він мені говорить — тобто говорив, я хотіла сказати.

— Чи він коли-небудь… е… е… намагався залицятися до вас?

Міс Ґросвінор відповіла з очевидним жалем у голосі:

— Ні, ніколи, це я можу сказати вам із цілковитою певністю.

— Я хочу запитати вас ще про одне, міс Ґросвінор. Чи мав містер Фортеск’ю звичку носити збіжжя у своїй кишені?

Міс Ґросвінор подивилася на нього з невдаваним подивом.

— Збіжжя? У кишені? Ви хочете сказати, для того, щоб годувати голубів або якихось інших птахів?

— Могло бути, що й для цього.

— О, ні, звичайно ж, ніякого збіжжя він не носив. Містер Фортеск’ю? Годувати голубів? О, ні.

— Чи міг він мати сьогодні ячмінь — або жито — у своїй кишені з якоїсь особливої причини? Наприклад, як зразок для якоїсь оборудки з торгівлі зерном?

— О, ні. Сьогодні пополудні він чекав промисловців з Азії, які торгують нафтою, з компанії «Ейзіетік Ойл». І ще домовився про зустріч із президентом будівельної компанії «Аттікус Білдинґ Сесаєті»… Більше нікого він не чекав.