Агата Кристи - Вбивство у «Східному експресі»

— Тоді, каву, мем. Вам потрібно щось міцніше.

— Від того коньяку в мене трохи паморочиться в голові. Гадаю, я випила б кави.

— Прекрасно. Вам потрібно набратися сили.

— Ой, який смішний вираз.

— Але спершу, мадам, невелика стандартна операція. Ви дозволите оглянути ваш багаж.

— Навіщо?

— Ми просто переглянемо багаж усіх пасажирів. Не хочу нагадувати вам про той неприємний момент, але не забувайте про вашу сумочку для туалетного приладдя.

— Боже милий! Може, ваша правда! Таких сюрпризів я більше не переживу.

Огляд швидко завершився. Місіс Габбард подорожувала з невеликим багажем: коробка для капелюшків, дешева валіза та добре напхана дорожня сумка. Вміст цих трьох предметів багажу був простий та практичний, і огляд зайняв би не більше, ніж кілька хвилин, якби місіс Габбард не затягувала його, наполягаючи, щоб усі звернули увагу на «мою дочку» та двійко досить страшнуватих дітей: «Діти моєї дочки. Хіба вони не милі?»

Після висловлення всіх подяк і застережень, та обіцянки місіс Габбард, що їй принесуть каву, Пуаро з двома своїми товаришами відкланялися.

— Ну, ми розпочали, та все намарне, — зазначив мсьє Бук. — За кого візьмемося тепер?

— Було б найпростіше, гадаю, просто йти потягом, вагон за вагоном. Це означає, що ми починаємо з № 16 — люб’язного мсьє Гардмана.

Містер Гардман, який смалив сигару, зустрів їх привітно.

— Заходьте, джентльмени, тобто якщо це по-людськи можливо. Тут просто надто тісно для вечірки.

Мсьє Бук пояснив мету їхнього візиту, а великий детектив осмислено кивнув.

— Усе гаразд. Правду кажучи, я дивувався, чому ви не взялися до цього швидше. Ось мої ключі, джентльмени, і якщо ви хочете також обшукати мої кишені, ну, тоді будь ласка. Мені зняти для вас валізи?

— Це зробить провідник. Мішель!

Вміст двох дорожніх валіз містера Гардмана незабаром був оглянутий, та нічого підозрілого не виявлено. Вони містили очевидно незаконну кількість спиртного. Містер Гардман підморгнув.

— Не часто перевіряють багаж на кордоні, коли домовишся із провідником. Я дав пачку турецьких банкнот, і поки що не було проблем.

— А в Парижі?

Містер Гардман знову моргнув.

— До того часу, як я доберуся у Париж, — сказав він, — усе, що залишиться із цієї маленької партії, перейде у пляшку з написом «Лосьйон для волосся».

— Ви не прихильник сухого закону, мсьє Гардмане, — сказав мсьє Бук із усмішкою.

— Ну, — сказав Гардман, — я не можу сказати, що сухий закон колись мене хвилював.

— А! — сказав мсьє Бук. — Підпільні забігайлівки. — Він вимовив слова з обережністю, смакуючи їх. — Ваші американські слова такі химерні, такі виразні, — мовив він.

— Я дуже хотів би поїхати до Америки, — сказав Пуаро.

— Ви там вивчили б кілька передових прийомів, — сказав Гардман. — Європа хоче пробудження. Вона дрімає.

— Це правда, що Америка — країна прогресу, — погодився Пуаро. — Я багато в чому захоплююся американцями. Тільки от — я, мабуть, старомодний — я вважаю американок менш чарівними, ніж мої співвітчизниці. Французька чи бельгійська дівчина кокетлива, чарівна — гадаю, немає нікого, хто би зрівнявся з нею.

Гардман відвернувся, щоб на мить глянути на сніг.

— Можливо, ви маєте рацію, містере Пуаро, — мовив він. — Але я думаю, що кожна нація найбільше любить своїх дівчат.

Він закліпав, наче сніг сліпить йому очі.

— Трохи засліплює, еге ж? — зазначив він. — Скажіть, джентльмени, ця справа діє мені на нерви. Убивство, і сніг, і все оце, і безділля . Просто тиняюсь тут і марную час. Я би хотів працювати над чимось чи кимось.

— Справжній енергійний дух заходу, — мовив Пуаро з усмішкою.

Провідник поставив валізи на місце й вони перейшли у наступне купе. Полковник Арбатнот сидів у кутку, курив люльку й читав журнал.

Пуаро пояснив їхнє завдання. У полковника не було заперечень. У нього були дві важкі шкіряні валізи.

— Решту мого багажу відправлено пароплавом, — пояснив він.

Як і більшість армійців, полковник був акуратним пакувальником. Огляд його багажу зайняв лише кілька хвилин. Пуаро помітив пакет із йоржиками для люльки.

— Ви завжди використовуєте ту ж саму марку? — запитав він.

— Зазвичай. Якщо можу їх дістати.

— А! — Пуаро кивнув.

Ці йоржики були аналогічні тому, який він знайшов на підлозі в купе покійника.

Доктор Константін зазначив те ж саме, коли вони знову вийшли в коридор.