Петер Адамс - Ангели по десять шилінгів

— Після сніданку ви засвідчите свою повагу Фенвікові і за допомогою цієї ручки дасте, так би мовити, йому зрозуміти, що він повинен до завтрашнього вечора — гадаю, такий термін ми зможемо йому відпустити — знову навести лад в Касл-Хоумі.

Обличчя місіс Порджес просвітліло.

— Ваша правда, сер. Якщо я тицьну йому під ніс цю штучку, він із шкури вилізе, а все зробить.

Перш ніж влягтися спати на перини покійної місіс Шеклі, Чед попрохав місіс Порджес зайти до інспектора Абернаті і розповісти йому про все, що трапилося. Хай він сам навідається в Касл-Хоум — але не раніше, ніж о четвертій годині.

— Зупиніться! Не пийте кави — спершу треба переконатися, що вона не отруєна, — вигукнула Джун, побачивши, що Джордж Абернаті підніс чашку до губ. Той звів брови.

— Не дивуйтеся, в цьому будинку я ні за що більше не відповідаю, — пояснила вона свій переляк.

Джордж вийняв з кишені форменої куртки якогось папірця і розгорнув його.

— Ви знаєте, чим хотіли спровадити на той світ Чеда? — запитав він.

— Ви маєте на увазі отруту у вершках?

— То була не отрута, а проносне. — І перш ніж Чед устиг дати вихід своєму гніву, додав: — Ти гадаєш, воно не шкодить? У великих дозах може викликати кровотечу і судому, прикути людину на кілька днів до лікарняного ліжка. Очевидно, невідома особа цього й добивалася.

— Від трагічного до смішного один крок, навіть у цьому випадку, — філософськи виголосив Чед.

Джордж витяг з кишені інший папірець. Та не встиг вимовити й слова, як з'явилася місіс Порджес. Її обличчя сяяло, ніби вона виграла велику битву.

— Яка перемога, сер! Таке мені не часто доводилося переживати, — сповістила.

— Він погодився прислати людей? — поцікавилися Джун.

— Спочатку він так загарчав, що, здавалося, роздере мене на шматки, але потім…

— Після того, як ви показали йому порцелянову ручку?

— Так!.. Вона справила на нього таке враження, ніби в його дім ударила блискавка. На прощання вій мало не цілував мені руки. І обіцяв прислати людей завтра ж, і з самого ранку. Ця ангельська ручка, — місіс Порджес витягла з обтягнутого червоним оксамитом ящичка порцелянову ручку і з любов'ю дивилася на неї, — коштує дорожче, ніж чарівна лампа Аладдіна. Побачивши її, навіть сам диявол замість того, щоб мучити бідних грішників, став би пригощати їх лимонадом.

— А ви щось довгенько там були, — зауважив Чед.

— Я на якийсь час перетворилася на детектива, тобто хотіла вам допомогти. Ви навіть не уявляєте, який рев здійняв містер Фенвік, коли вирішив, що я вже пішла. Його дружина мало не зомліла — так він паплюжив її разом з братиком Робертом, який заварив усю ту кашу.

— Де ж ви сховалися? — поцікавився Джордж.

— Я вийшла з будинку, а потім прослизнула назад і принишкла біля вікна його кімнати. Воно було відчинене, і я все чула.

— А що він казав про цього Роберта?

— Що той злочинний елемент і ганебна пляма на всій їхній родині і що його не варто було викликати до Крайстчерча.

– І більше нічого?

— Не знаю. Я мусила залишити свій пост, бо хтось наближався по стежці з саду і мене могли помітити.

Вона зробила звичайний реверанс і пішла до своєї кімнати переодягнутися.

— Розповідь про Роберта досить цікава, — підсумувала Джун.

— Я надіслав його фото до Глазго і вже одержав відповідь, — сказав Джордж. — Роберт Уейд відомий поліції так добре, як може бути відомий тільки запеклий злочинець. Навіть Інтерпол завів на нього справу. Зухвалими крадіжками в готелях він зажив собі, так би мовити, міжнародної слави. Хоч де б він з'явився: в Каннах, Ніцці, Брайтоні чи у фешенебельному лондонському готелі, — поліція одразу ж напоготові. Лише раз йому не пощастило. Якось під час танцю він зняв з герцогині Честервуд намисто й дорогоцінну брошку з діамантами. Але цього йому було замало, і він спробував викрасти ще й сережки. Тут і спіймався, бо його дама виявилася не такою п'яною, як він гадав. Крім того, йому приписують ще цілий ряд зухвалих крадіжок у готелях, які він здійснив з незвичайною спритністю. Але поліції, за винятком одного разу, ніколи не вдавалося викрити його.

— Молодчина! — вихопилося в Джун.

— Він що, приїхав сюди прямо з в'язниці? — запитав Чед. — Коли я позавчора зустрівся з ним, у нього був далеко не джентльменський вигляд.

— Можливо, саме виглядом він дратує своїх родичів, яких порошинка, що випадково залетить у вікна, дратує, немов розлючений буйвол, який увірвався в дім, — висловила припущення Джун.