Эдмунд Низюрский: Пристань Ескулапа

— Не розумію…

— Мене, професоре, дивує те, що злочинець діяв так невдало. Стріляти з віддалі близько тридцяти метрів, уночі, з малокаліберного пістолета — значить, стріляти навмання. Це був несерйозний замах, схожий скоріше на дурний жарт.

— Жарт? Ну знаєте, капітане! — Професор явно образився на Трепку. — Стріляти в людину — далеко не жарт.

— Це правда, — кивнув головою Трепка. — Стріляти в людей — не жарт. У всякому разі нормальна людина цього не робить. Але я не це мав на увазі, коли казав, що замах був несерйозний. Я хотів сказати, що в даному випадку метою було не вбивство, а щось інше.

— То навіщо ж усе-таки стріляли? — запитав спантеличений професор.

— Саме про це я й хотів вас запитати.

— Мене? А звідки ж я можу знати?

— Чи немає у вас якихось особистих ворогів?

— Ворогів? Ні… не думаю. — Містраль на мить замислився. — Звичайно, як і кожній людині, одні симпатизують мені, інші скоріше ні… Але от що ні в кого немає причин стріляти в мене, — то це безсумнівно.

— Може, хтось вами незадоволений?.. Який-небудь співробітник або студент?

— Ні… немає нічого такого, що могло б бути причиною. Я ніколи серйозно ні з ким не сварився. Ви думаєте, що хтось із помсти хотів мені нагнати страху?.. Ні, це смішно!

— А може, це пов'язане з вашою науковою роботою? Чи ніхто не вимагав чогось від вас?

— Вимагав? Не розумію.

— Ви науковий працівник.

— Так, ви знаєте, — я гематолог…

— Може, хтось робив вам якісь пропозиції в зв'язку з вашою працею, хотів дістати від вас якісь наукові дані?

Професор почував себе явно ніяково.

— Ні, нічого такого не було. Це схоже на різні підступи, що мають місце в галузі технічних відкриттів, капітане. У медицині таких речей, на щастя, не буває.

— А чи не одержували ви якихось листів з погрозами, чи не мали телефонних розмов, де б вам щось наказували або забороняли?

Містраль розсміявся.

— Ви маєте на увазі шантаж? Ні, слово честі, нічого такого зі мною не було. Зрештою, повинен вам одразу сказати, що в мене немає ніякого добра. Ви ж знаєте, в якому становищі перебувають сьогодні наукові працівники.

Трепка заклопотано кашлянув.

— Словом, ви не можете пояснити причин цього дивного замаху?

— Аж ніяк. — Містраль підійшов до стінної шафки і дістав звідти пляшку французького коньяку. — Мабуть, це зробив якийсь божевільний. Мій приятель-психіатр, професор Яштин, розповідав безліч історій про кримінальні подвиги своїх підопічних.

— Ну, залишимо поки що цю тему, — промовив Трепка. — Хто живе в будинку?

— О, тут ціла купа людей, — відповів професор, наливаючи чарки. — Ну, насамперед — професор Касіца, директор нашого інституту, потім його син Міхал, новоспечений лікар, потім асистенти професора Касіци: доктор Заплон і доктор Протоклицька, мій асистент, доктор Йонаш, і панна Стор, лаборантка. Крім наукового персоналу, тут живе ще в службовій кімнатці біля кухні пані Котовська, наша господиня.

— Ви говорили з ними про цю пригоду?

— Так. Я згадав про це під час сніданку.

— Ну й що?

— Нічого. Усі в той час були дома, але ніхто нічого не бачив і не чув. Вибачте, пані Котовської тоді не було дома. Вона ходила до сусідки і повернулася лише після десятої.

— Ну що ж, — сказав Трепка, — нам лишається ще оглянути будинок.

— А що це вам дасть?

— Така вже формальність, — зітхнув Трепка.

Ми вільно ходили по віллі, бо Трепка, заздалегідь домовляючись з професором, обрав такий час, щоб нікого не було дома.

Будинок був триповерховий. Перший поверх займав вестибюль, з якого одні двері вели до малої бібліотеки, а другі — до кімнати професора Містраля. Через засклені двері з вестибюля можна було вийти в коридор, а звідти, пройшовши в двері з правого боку, потрапити до кухні. За кухнею приліпилася ще службова кімнатка господині. На другому поверсі була маленька лабораторія, а також три кімнати, зайняті професором Касіцою та його сином. Крім того, біля лабораторії містилася кімнатка панни Стор. На третьому поверсі жили асистенти — лікарі Заплон, Йонаш і Протоклицька.

— Це нагадує мені фаланстер Фур'є [1] Фаланстер — тип спільного будинку, який представник утопічного соціалізму Фур'є проектував для розселення общини (фаланги). , — пожартував Трепка, коли ми сходили вниз.

— Справді, — посміхнувся професор, — дехто називає нас комуною. Ми всі займаємось однією справою і проживаємо під одним дахом, але не зовсім добровільно. Це швидше господарська необхідність. Після переїзду з Вроцлава інститут не міг знайти квартир для наукових працівників. Нещодавно завдяки певній бюджетній автономії нам пощастило купити дві вілли: одну тут, а другу — в Пясечному. Віллу в Пясечному ми вважаємо за будинок відпочинку, хоча й там обладнали невеличку лабораторію, щоб можна було продовжувати свої досліди. Колись, як ми вже налагодимо своє господарство, «Пристань Ескулапа» [2] Ескулап — в старогрецькій міфології бог лікування. буде дуже приємною дачею.