Рекс Стаут: Куля для боса

Перед тим як піти, Телботт пригорнув Дороті до себе. Я глянув на Саффорда, сподіваючись побачити, що він зробить те саме з Одрі, але той і далі стояв, міцно затиснувши кулаки. Тоді я пропустив Телботта вперед і рушив слідом за ним. У передпокої, поки він одягався, я визирнув у вічко і, пересвідчившись, що за дверима нікого немає, випустив Телботта. Коли він проходив повз мене, я сказав:

— Ви зовсім не вмієте стримувати себе. Так недовго й до біди.

Коли я повернувся до кімнати, всі вже посідали на свої місця. Очевидно, незважаючи на те, що її кавалера виставили за двері, Дороті вирішила залишитись. Я вже хотів сісти за свій стіл, коли заговорив Вулф:

— Нас перервали, міс Руні. Я вже казав, що ви, мабуть, найбільш вразливі, оскільки були у гущавині подій. Сідайте ближче, ось стілець… Арчі, візьми блокнот і записуй.

Наступного ранку о десятій п'ятдесят п'ять я вже сидів у кабінеті, чекаючи, поки Вулф спуститься з оранжереї на даху, де він плекає десять тисяч орхідей. Він щодня працював в оранжереї з дев'ятої до одинадцятої ранку і з четвертої до шостої вечора, і якщо атомна війна здатна порушити щось, то я хотів би побачити, як вона порушить цей розпорядок.

Я грав у карти з Солом Панцером і Оррі Кейтером, яких викликали допомогти у роботі. Довгоносий коротун Сол мав якийсь домашній вигляд у старому коричневому картузі, проте не боявся ніякої чорнової роботи. Оррі міг роками обходитись без щітки для волосся, йому було далеко до Сола, але й він не пас задніх.

На десяту п'ятдесят п'ять я вже програв три долари.

У шухляді мого стола лежали два списаних блокноти. Вулф затримав клієнтів майже на всю ніч, і тепер ми знали про них набагато більше, ніж друкувалось у газетах.

Усі клієнти певною мірою давали схожі свідчення, як от, ніхто з них не вбивав Зигмунда Кейеса, нікого, навіть рідну дочку, не зворушила його смерть, ніхто з них ніколи не мав револьвера і не вмів стріляти, ні в кого не було ніяких доказів, щоб висунути обвинувачення проти Телботта або заарештувати його, ніхто не мав залізного алібі, і всі вони, як Телботт, мали свої, хоч і не найбільші в світі, проте цілком достатні підстави для вбивства.

В усякому разі вони так твердили.

Фердинанд Поль обурювався. Він ніяк не міг збагнути, навіщо ми гаємо з ними час, коли єдино правильним слід вважати спростування алібі Телботта і його арешт. Поль навів свої докази. Десять років тому він вклав сто тисяч доларів у бізнес Зигмунда Кейеса, без яких не можна було розпочати кар'єру дизайнера високої кваліфікації. За останні кілька років прибутки Кейеса нечувано зросли, і Поль зажадав від нього розділити їх порівну, але не отримав бажаного.

Кейес визначив жалюгідних п'ять процентів щорічних на внесок Поля, тобто п'ять тисяч, тоді як половина прибутку становила суму вдесятеро більшу. Однак Поль не міг протиставити цьому класичну альтернативу: «або купляй мою долю, або продавай мені свою», оскільки не вилазив з боргів.

Закон також був не на його стороні, бо за угодою Полю гарантувалось лише п'ять процентів, тоді як Кейес забирав собі ввесь прибуток, твердячи, що запорукою успіху — його дизайнерський талант. Тепер, коли Кейеса не стало, усе буде інакше з тими контрактами, що є і гарантованими прибутками на двадцять років наперед. Якщо спадкоємці, Поль і Дорогі, не дійдуть згоди, доведеться розділити спадщину через суд і тоді його доля становитиме принаймні двісті тисяч, а ймовірніше значно більше.

Поль заперечував, що мотивом для вбивства могла стати перспектива на спадщину.

До того ж у вівторок о сьомій двадцять вісім ранку він вирушив поїздом до Ларчмонта поплавати на своїй яхті.

Де він сідав у поїзд, на Гранд Сентрал чи на 125-й стріт? На Гранд Сентрал… Його ніхто не супроводжував? Ні. Він вийшов з квартири на 84-й іст стріт о сьомій ранку і сів у метро… Він часто їздить на метро? Так… І так далі аж на чотирнадцяти сторінках мого блокнота…

Я оцінив його алібі як не досить задовільне, навіть якщо повірити, що він добрався до Ларчмонта тим поїздом, бо поїзд робив зупинку на 125-й стріт о сьомій тридцять вісім, тобто через десять хвилин після відправлення з Гранд Сентрал.

Що стосується Дорогі Кейес, основне питання було в тому, яка частина батькових прибутків перепадала їй.

Певний час вона вважала, що батько досить легковажно ставиться до грошей, а потім зрозуміла, що він був жадібний, наче дитина, яка хапає чужі іграшки.

Зрештою я дійшов висновку, що її частка становить десь від двадцяти до п'ятисот тисяч на рік, а це чималий розрив. Суть справи у тому, як вигідніше їй: при живому батькові, який заробляв грубі гроші, але тримав їх затиснутими в кулаці, чи без нього, коли, залагодивши справи з Полем, вона буде розпоряджатись всім сама. Дороті чудово розуміла, до чого ми хилимо, і мушу визнати, це її анітрохи не бентежило. Якщо вона й грала, то досить вдало. Вона не розводилася про те, що дочки не вбивають батьків, а твердо стояла на тому, що в таку ранню годину, о сьомій тридцять ранку, не могла навіть муху скривдити. Вона не встає раніше одинадцятої ранку, крім надзвичайних випадків, як, скажімо, у вівторок між дев'ятою і десятою ранку, коли стало відомо про смерть батька.