Рекс Стаут: Куля для боса

Увійшовши до кімнати, він усміхнувся до Дороті Кейес, а потім, дивлячись на решту присутніх, наблизився до столу Вулфа і сказав із гідністю:

— Ви, мабуть, Неро Вулф. А мене звати Вік Телботт. Гадаю, за даних обставин вам ліпше не потискати мені руку, — себто якщо ви візьметесь за роботу, що її пропонують ці панове.

— День добрий, сер, — рикнув Вулф. — Боже мій, я потискував руки скільком вбивцям, Арчі?

— Ох… сорока, — прикинув я.

— Так, не менше. Знайомтесь, пане Телботт, це — пан Гудвін.

Вік кивнув мені головою й обернувся до гостей:

— Ну, що скажете? Найняли великого детектива?

Фердинанд Поль підхопився з крісла і рушив до незваного гостя. Я теж скочив на ноги, готовий до усяких несподіванок. Однак Поль лише поплескав Телботта по грудях і прогарчав:

— Послухай, хлопче, адже ти не збираєшся сваритися з нами. Ти й так заварив усю цю кашу.

Поль вереснув до Вулфа:

— Чому ви дозволили йому увійти?

— Мені здається, — вставив Бродайк, — що це вже надмірна гостинність.

Тут почувся м'який голос Дороті:

— До речі, Вік, Ферді вважає, що я твоя спільниця.

Вік ніяк не реагував на зауваження решти, але після слів Дороті він обернувся до неї, і на його обличчі було написано стільки, що вистачило б на цілий розділ роману.

Він цілком належав їй, побий мене грім, якщо це не так. Він подякував їй самими очима, а тоді звернувся до Поля:

— Хочете знати, що я думаю про вас, Ферді?

— Якщо ваша ласка, — втрутився Вулф, — зовсім не обов'язково обмінюватись своїми думками відносно один одного у моєму кабінеті, це можна зробити десь-інде. На нас чекає робота. Пане Телботт, ви спитали, чи погодився я виконати запропоновану мені роботу? Так. Я прийняв пропозицію розслідувати вбивство Зигмунда Кейеса. Проте поки що ніхто не повідомив мені нічого вартого уваги, і я можу відхилити пропозицію. Ви можете запропонувати щось ліпше мені? З чим ви прийшли до мене?

Телботт усміхнувся.

— Оце вже зовсім інша розмова! — захоплено вигукнув він. — На жаль, мені нічого запропонувати, але я відчуваю, що повинен бути тут. Я міркував так: вони наймають вас, щоб заарештувати мене за вбивство, отже, природно, ви захочете познайомитись зі мною ближче і поставити мені кілька запитань — отож я і прийшов.

— Звісно, ви не винуваті… Арчі, дайте стільця пану Телботту.

— Звісно, — погодився він, вдячно всміхнувшись до мене, — інакше у вас не було б роботи. Гатіть.

Раптом Вік зніяковів:

— Гадаю, за таких обставин мені не варто було казати «гатіть».

— Ви б могли сказати смаліть, — почувся десь ззаду голос Уейна Саффорда.

— Заспокойтесь, Уейн, — дорікнула Одрі Руні.

— Дозвольте мені, — почав було Бродайк, але Вулф урвав його:

— Ні. Пан Телботт хоче відповісти на кілька запитань. — Він вп'явся очима у Віка. — Мої гості вважають дії поліції безглуздими і неефективними. Ви згодні з цим, містер Телботт?

Вік трохи подумав, а тоді кивнув:

— Загалом так.

— Чому?

— Розумієте, вони з самого початку пішли хибним шляхом. Адже вони звикли працювати лише тоді, коли є якісь сліди, і хоча на місці події їх безліч, приміром на доріжці, що веде до гаю, та серед них немає жодного, який допоміг би встановити вбивцю. Отже, найкращим виходом з ситуації було вхопитись за мотиви вбивства. І вони відразу знайшли того, хто, на їхню думку, має найбільше в світі підстав для вбивства.

Телботт тицьнув у свій галстук:

— Мене. Але тут виявилося, що я, мабуть, не міг цього зробити, бо був в іншому місці. У мене є алібі, яке…

— Фальшиве! — втрутився Уейн Саффорд.

— Вигадане, — додав Бродайк.

— Тупаки! — не втримався Поль. — Якби вони тільки дали цій телефоністці…

— Годі! — гримнув Вулф. — Продовжуйте, містер Телботт. Ваше алібі… ні, спершу давайте про ваші найбільші в світі підстави.

Вік здивовано глянув на Вулфа:

— Про це друковано й передруковано в усіх газетах.

— Знаю, але мені не потрібні журналістські висновки, я хочу почути інформацію з перших вуст, якщо це не обтяжить вас.

Телботт гірко посміхнувся:

— Якщо я навіть і був сентиментальним, то минулого тижня повністю позбавився цієї вади. Гадаю, мільйони читачів дізнались, що я до нестями кохаю Дороті Кейес, або щось подібне. Гаразд, я не заперечую! Хочете почути це від мене? — Вік повернувся до своєї нареченої: — Я кохаю тебе, Дороті, глибоко, шалено. Кохаю тебе усім серцем. — Потім знову до Вулфа — Оце і є мій мотив.

— Вік, любий, — вихопилось у Дороті. — Ти надзвичайний дурень і надзвичайно привабливий. Я така рада, що в тебе надійне алібі.