Агата Крісті: Зневажаючи закон

Поки він наближався, розпліскуючи ногами калюжки, альбінос стояв, прихилившись плечем до ґрат, і цокотів зубами.

— Чого тобі треба? — спитав здоровань.

— Ворушися, котику! Містер Конент хоче побалакати з твоїм босом.

Охоронець смачно плюнув у мокру темряву. — А ще чого йому хочеться? Ти знаєш, котра зараз година?

Конент рвучко відчинив дверцята машини й рушив до воріт. Дощ посилився, заглушаючи голоси.

Молверн повільно обернув голову й поплескав Джін Едрієн по руці. Вона відштовхнула його руку й прошепотіла:

— Ох, йолоп ти, йолоп!

Молверн зітхнув.

— А я не шкодую, золотко. Їй-богу, не шкодую!

Охоронець вийняв ключі на довгому ланцюжку, відімкнув браму й розчинив її до відпору. Конент з альбіносом повернулися до машини.

Конент, поставивши одну ногу на приступку, залишився стояти під дощем. Молверн витяг з кишені свою важку фляжку, навпомацки перевірив, чи не з'явилося на ній нових прим'ятин, і, відкрутивши кришку, простяг фляжку дівчині:

— Випий, воно додасть сміливості.

Вона не відповіла, не ворухнулася. Молверн ковтнув віскі, сховав фляжку й задивився на мокрі дерева великого саду, на гроно освітлених вікон, що ніби зависло в небі над широким Конентовим плечем.

Якась машина наближалася до них знизу, простромлюючи мокру темряву кинджалами фар. Під'їхавши до їхнього лімузина, машина зупинилась. Конент підійшов до неї, сунув голову у вікно й щось сказав. Машина дала задній хід, виїхала на під'їзну алею, і світло її фар, ковзнувши по підпірній стіні, зникло, а тоді знову з'явилося попереду двома яскравими білими овалами на кам'яному порталі.

Конент сів у лімузин, альбінос вирулив на алею і теж під'їхав до будинку. На круглій, обсадженій кипарисами цементній стоянці всі повиходили з машин.

Великі двері над сходами були розчинені, на порозі стояв чоловік у купальному халаті.

Тарго з двома гангстерами, що міцно тримали його за руки, саме піднімався сходами. Він був простоволосий, без пальта, у своєму білому піджаку. Проти гангстерів Тарго здавався справжнім велетнем.

Решта прибулих також піднялися сходами й слідом за дворецьким у купальному халаті пройшли через хол, стіни якого були обвішані портретами чиїхось предків, потім бундючно декорованим овальним залом, потім ще одним холом і ввійшли до обшитого панелями кабінету з прихованими світильниками, важкими шторами на вікнах, глибокими шкіряними кріслами.

За великим темним письмовим столом у ніші, утвореній низькими книжковими шафами, стояв напрочуд високий худий чоловік. У нього було густе волосся, зморшкувате біле обличчя з маленькими й вузькими, невдоволено скривленими губами та тьмяними чорними очима. Він трохи сутулився, і блакитний вельветовий халат із шовковими вилогами тільки підкреслював його дивовижну худорбу.

Дворецький зачинив двері, але Конент штовхнув їх і рухом підборіддя показав на них двом гангстерам, що привели Тарго.

Обидва вийшли. Альбінос зайшов боксерові за спину і, натиснувши на плечі, посадив його в крісло. Одна щока в Тарго була брудна. Очі дивились осоловіло — як у людини, що наковталася снотворного.

Дівчина підбігла до нього, вигукнула:

— Ой, Дьюку, що вони зробили з тобою, Дьюку?

Тарго скинув на неї оком, криво посміхнувся.

— Виказала нас, шкуро? За мене можеш не турбуватись. — Говорив він теж якось силувано, неприродно.

Джін Едрієн відійшла від нього, сіла і обхопила себе руками за плечі, так наче їй стало холодно. Кортуей обвів неприязним поглядом усіх присутніх і безбарвним голосом спитав:

— Наскільки я розумію, це — шантажисти, але нащо було привозити їх сюди серед ночі?

Конент скинув плащ і пожбурив його на підлогу за торшером. Запаливши нову сигарету, він вийшов на середину кімнати й спинився, широко розставивши ноги. Він і тут лишався самим собою — самовпевненим, владним, зухвалим гангстерським босом.

— Дівчина сама захотіла зустрітися з вами — щоб попросити пробачення і пообіцяти, що вона більше не буде. Отой піжон у піджаку морозивного кольору — це Тарго, боксер. Він улаштував фейєрверк у нічному ресторані, а потім зняв таку бучу в поліції, що його там нагодували снотворним, щоб заспокоївся. Другий — це Тед Молверн, син старого Маркуса. Що він за один, я ще не добрав.

— Я приватний детектив, сенаторе, — холодно пояснив Молверн, — і представляю тут інтереси своєї клієнтки, міс Едрієн.

Дівчина швидко глянула на нього й опустила очі. Конент повів далі: