Агата Крісті - Свідок обвинувачення

Викликані в суд експерти були готові під присягою ствердити, що почерк належить Ромені Хейлгер, але цього не знадобилося.

Загнана в безвихідь, Ромена втратила самовладання і сама в усьому зізналася. Насправді Леонард повернувся додому тоді, коли він каже, — о двадцятій на десяту. А всю цю історію вона вигадала, щоб знищити його.

З провалом Ромени Хейлгер усі звинувачення полетіли шкереберть. Сер Чарльз викликав ще кількох свідків, потім слово дали підсудному. Він підтвердив все сказане ним раніше. Перехресний допит не збив його з пуття.

Обвинувачення спробувало відновити боротьбу, але успіху це не принесло. Висновок судді був не цілком сприятливий для підсудного, але присяжні радилися недовго і винесли одностайний вирок:

— Ми вважаємо, що підсудний не винен.

Леонардо Воула було виправдано!

Містер Мейгерн підхопився зі свого місця, щоб привітати підзахисного.

Він спіймав себе на тому, що ретельно протирає пенсне. Тільки вчора дружина сказала, що це стає в нього звичкою. Дивна річ — звичка. Людина навіть не помічає, коли набуває котрусь із них.

Цікава справа. Дуже цікава. Хто вона, ця жінка, Ромена Хейлгер? Така бліда й спокійна у себе вдома, на суді вона раптом спалахнула, мов яскрава тропічна квітка на сірому тлі. Він заплющив очі, і тут-таки побачив її перед собою. Висока і струнка, вона стояла, трохи нахилившись вперед, і несвідомо зціплювала й розціплювала правий кулак.

Дивна річ — звичка. А цей жест явно став для неї звичкою. І зовсім недавно він помітив у когось точно такий жест. Хто ж це був? Зовсім недавно…

Коли він згадав, у нього аж дух перехопило. Жінка з вулиці Шоу…

Він стояв нерухомо, голова в нього йшла обертом. Ні, це неможливо, неможливо… Але ж Ромена Хейлгер — актриса…

До нього підійшов королівський адвокат і поплескав його по плечу.

— Вже привітали вашого клієнта? Він, як ви розумієте, був на краю загибелі. Ходімо, поздоровимо його.

Але містер Мейгерн у відповідь тільки знизав плечем.

Зараз у нього було одне бажання — поговорити віч-на-віч із Роменою Хейлгер.

Проте побачився він з нею тільки згодом, не має значення — де.

— Отже, ви здогадалися, — сказала Ромена, коли він виклав їй свої підозри. — Обличчя? Та це ж було зовсім просто, адже при світлі того газового пальника вам було важко розгледіти грим.

— Але навіщо ви це зробили? Чому?

— Навіщо я зіграла свою гру? — Вона ледь усміхнулася, згадавши, коли востаннє вимовила цю фразу.

— Таку складну комедію!

— Друже мій! Я повинна була врятувати його. Свідчення коханої жінки — це замало. Ви ж самі натякнули мені на це. Як бачите, я теж трохи розуміюся на людській психології. Якщо мої свідчення обернуться проти мене, — подумала я, — відразу ж реакція буде на користь підсудного.

— А ота пака листів?

— Лише один з них можна розцінювати, як ви говорите в подібних випадках, підтасуванням фактів.

— А хто ж тоді Макс?

— Макса, мій друже, ніколи не існувало.

— І все ж мені здається, — спантеличено промимрив містер Мейгерн, — що ми й так могли б виправдати його… ну… в процесі звичайного судочинства.

— Я не могла ризикувати. Бачте, ви ж думали, що він не винен…

— Так, так… А ви це напевне знали? Здається, я починаю вас розуміти, — сказав адвокат.

— Любий мій містере Мейгерн, — мовила Ромена, — нічого ви не розумієте. Я напевне знала, що він винен.

Передмістя Лондона, де живуть переважно бідняки.

Соверен— золота монета вартістю в один фунт стерлінгів.