Уилки Коллинз - Жінка у білому (на украинском языке)

Знову згадка про жінку в білому! Невже не можна було говорити про міс Ферлі й про мене без того, щоб не воскрешати пам'яті про Анну Катерік та не ставити її поміж нас, як присуд долі, що його уникнути нема ніякої надії?

— Порадьте, як мені виправдати перед містером Ферлі порушення нашої угоди? — попросив я. — І скажіть, коли мені їхати, якщо він згодиться відпустити мене? Обіцяю сліпо коритися вам і вашим порадам.

— Час підганяє нас, — відказала вона. — Ви ж чули, як я сьогодні вранці згадала про наступний понеділок та про те, що треба підготувати червону кімнату. Гість, якого ми дожидаємо в понеділок...

Мені забракло сил вислухати її повідомлення до кінця. Знаючи те, що я знав, згадавши, як поблідла й розхвилювалась міс Ферлі за сніданком, я і так збагнув, що гість, котрого дожидали в Ліммеріджі, був її майбутній чоловік. Я намагався стриматись, але в душі моїй піднялося щось таке, що пересилюю мою волю, — і я урвав міс Голкомб.

— Дозвольте мені поїхати сьогодні, — сказав я гірко. — Що швидше, то краще...

— Ні, не сьогодні, — заперечила вона. — Єдиним приводом, на який ви можете послатися містерові Ферлі, щоб пояснити ваш від'їзд до закінчення строку угоди, може бути те, що певні непередбачені обставини змушують вас просити у нього дозволу негайно повернутися в Лондон. Доведеться вам почекати до завтра й поговорити з ним після ранкової пошти — тоді раптову переміну ваших планів він пов'яже з якимось листом, що нібито надійшов вам із Лондона. Прикро та ще й негарно вдаватися до обману, хоч би й до найбезневиннішого, та я надто добре знаю містера Ферлі: хай-но він запідозрить, що все це вигадка, то нізащо вас не відпустить. Поговоріть із ним у п'ятницю вранці; займіться опісля (в інтересах ваших власних і вашого хазяїна) вашою незакінченою роботою. Впорядкуйте все, наскільки зможете, і їдьте звідсіля в суботу вранці. Цього часу вистачить і вам, містере Гартрайт, і нам усім.

Не встиг я розтулити рота, щоб запевнити її, що всі її побажання виконаю беззастережно, як ми обоє почули чиюсь квапливу ходу. Нас шукав хтось із домашніх! Я відчув, як кров приплинула мені до щік, а тоді відплинула. Невже нас розшукує міс Ферлі?

Мені стало легше на душі — так безнадійно й печально змінилося враз моє становище стосовно Неї, — справді легше стало, коли побачив, що то була тільки її покоївка.

— Можна попросити вас на хвилинку, міс? — сказала дівчина схвильовано й занепокоєно.

Міс Голкомб спустилася до неї, і вони відійшли на кілька кроків.

Лишившись сам-один, я з гіркою тугою, висловити яку мені несила, став думати про своє близьке повернення до відчайної самоти моєї вбогої лондонської кімнати. Спогади про мою добру стареньку матір і сестру, які так раділи, що мені поталанило дістати вигідну службу в Камберленді, думки про те, що я ганебно їх забув і оце тільки вперше згадав, захлюпнули мене, будячи в мені болісне каяття, — так любовно дорікають давні, забуті друзі. Що відчують мати й сестра, коли я повернуся до них, не дослуживши своєї служби, із сповіддю про свою печальну таємницю? Вони, що покладали на мене стільки надій того прощального щасливого вечора в Гемпстеді!..

І знов Анна Катерік! Навіть спогад про прощальний вечір з матінкою та сестрою пов'язувався тепер мені з іншим спогадом — про місячну дорогу до Лондона. Що б це означало? Невже мені ще судилася зустріч із тією жінкою? Це було не так уже й неможливо. Чи знала вона, що я живу в Лондоні? Так — адже я сам сказав їй про це, до чи після того, як вона недовірливо спитала, чи багато серед моїх знайомців є баронетів. До чи після? Надто я тоді був схвильований, щоб пригадати, коли саме.

Збігло кілька хвилин, поки міс Голкомб вернулась, відпустивши покоївку. Тепер і вона була схвильована й занепокоєна.

— Ми з вами домовилися про все найнеобхідніше, містере Гартрайт, — сказала вона. — Ми зрозуміли одне одного, як це ведеться між друзів, і зараз можемо повернутися в дім. Сказати вам правду, мене турбує Лора. Вона прислала покоївку сказати, що хоче незагайно бачити мене. Дівчина каже, що панну стривожив якийсь лист, його вона дістала сьогодні вранці, — безперечно, той самий, що я звеліла віднести в дім, коли ми йшли сюди.

Ми заквапилися назад. Хоч міс Голкомб сказала мені все, що хотіла, та я сказав їй далеко не все. Від тієї хвилини, коли я довідався, що гість, якого ждуть в Ліммеріджі, — майбутній чоловік міс Ферлі, мене мучила пекуча цікавість, гірка необхідність дізнатися, хто він. Хтозна, чи коли випаде нагода поставити це запитання, тож я зважився зробити це нині, по дорозі до будинку.