Співтрапезники його певний час стояли мовчки, спочатку навіть не втямивши, чому здійнялася така метушня. Та раптом їхній затуманений винними випарами розум збагнув, яка чорна справа чинитиметься на просторах торф’яних боліт. І тут усі здійняли ґвалт: хто вимагав коня, хто пістолета, хто ще одну флягу вина. Згодом, трохи оговтавшись, вони всією компанією з тринадцяти чоловік, скочили на коней і приєдналися до погоні.
Місяць сяяв яскраво, усі переслідувачі скакали тим шляхом, яким, за їхніми розрахункам, мала втікати дівчина, якщо вона хотіла дістатися рідної домівки.
Проїхавши милю або дві, вони зустріли пастуха з чередою й запитали, чи не бачив він погоні. А той, як оповідають, спочатку не міг вимовити жодного слова від страху, але потім усе-таки зізнався, що бачив нещасну дівчину, слідами якої мчали собаки. „Але я бачив і щось інше, — додав він. — Гуго Баскервіль проскакав повз мене на вороній кобилі, а за ним мовчки біг собака, і не дай мені Боже ще коли-небудь побачити таке пекельне кодло!“
П’яні сквайри вилаяли пастуха й поскакали далі. Та незабаром мороз пробіг у них по шкірі: спочатку вони почули тупіт копит, а потім ворона кобила, вся в піні, проскакала повз них без вершника і з опущеними віжками. Нажахані гульвіси збилися докупи, але все-таки їхали далі, хоча кожен з них, якби був тут сам, без товаришів, радо повернув би свого коня назад. Вони повільно просувалися вперед і нарешті побачили собак. Уся зграя, яка здавна славилась чистотою породи й скаженістю, жалібно скавучала біля спуску в глибокий яр, деякі собаки крадькома відбігали вбік, а інші, наїжачившись і блискаючи очима, намагалися пролізти крізь вузьку розщелину, що відкривалася перед ними.
Зрозуміло, вершники зупинилися значно тверезішими, ніж були тоді, коли вирушали в дорогу. Більшість із них не зважувалася зробити вперед і кроку, але троє найсміливіших (або ж найбільш захмелілих) скерували коней углиб яру. І там їхнім очам відкрилася широка галявина, а на ній бовваніли два великих кам’яних стовпи, які стояли тут ще за незапам’ятних часів. Такі стовпи й нині трапляються на болотах.
Місяць яскраво освітлював галявину, посеред неї лежала нещасна дівчина, яка сконала від страху і втрати сил. Але не від її неживого тіла і не від нерухомого тіла Гуго Баскервіля, що лежав поруч, троє відчайдухів відчули, як волосся заворушилося у них на головах. Ні! Над Гуго стояло огидне чудовисько — величезний звір чорної масті, подібний до собаки, але вищий і більший за всіх собак, яких будь-коли доводилося бачити смертному. Цей монстр у них на очах роздер горлянку Гуго Баскервіля і, повернувши до них свою закривавлену морду, зблиснуло вогненними очима.
Нажахані, вони скрикнули і з лементом щодуху помчали геть болотами. Один з них, кажуть, помер тієї самої ночі, не в змозі витримати побаченого, а двоє інших до кінця своїх днів не могли оговтатися від тяжкого потрясіння.
Такий, діти мої, переказ про собаку, що заподіяв стільки лиха нашому роду. І якщо я вирішив записати його, то лише сподіваючись на те, що відоме менше мордує нас жахом, аніж почуті десь вигадки.
Чи є сенс заперечувати, що багато хто в нашому роду помер раптовою, страшною, таємничою смертю? Тож нехай не полишить нас невисловлювана милість провидіння, тому що воно не каратиме безневинних, народжених після третього й четвертого коліна, яким, як сказано в Євангелії, загрожує помста. І цьому провидінню довіряю я вас, діти мої, і заклинаю: остерігайтеся виходити нічної пори на болото, у час цілковитого панування сил зла.
(Написано рукою Гуго Баскервіля для синів Роджера й Джона; наказую їм тримати все це в таємниці від сестри їхньої, Елізабет)».
Прочитавши цю дивну оповідь, доктор Мортімер підняв окуляри на чоло і втупився у містера Шерлока Холмса. Той позіхнув і кинув недопалок у комин.
— І що ж? — сказав він.
— Вам це нецікаво?
— Це цікаво для тих, хто полюбляє казки.
Доктор Мортімер вийняв з кишені складену вчетверо газету:
— Гаразд, містере Холмс. Тепер ми познайомимо вас із сучаснішим матеріалом. Ось номер «Девонширської хроніки» від чотирнадцятого червня цього року. Тут розміщено короткий звіт про факти, встановлені у зв’язку зі смертю сера Чарльза Баскервіля, що спіткала його за кілька днів до цього.
Мій друг трохи посунувся уперед, і його погляд одразу став зацікавленим. Поправивши окуляри, доктор Мортімер почав:
«Раптова смерть сера Чарльза Баскервіля, можливого кандидата від партії лібералів на майбутніх виборах, сколихнула увесь Середній Девоншир. Хоча сер Чарльз не так давно влаштувався в Баскервіль-Холі, він устиг своєю привітністю та щедрістю зажити любові та поваги всіх, кому доводилося мати з ним справу. У дні панування нуворишів [3] Нувориш — людина, яка швидко розбагатіла, нажила статків на спекуляції.
приємно знати, що нащадок давнього роду зміг власноруч нажити собі статків і спрямувати їх на відновлення колишньої величі свого імені. Як відомо, сер Чарльз проводив досить прибуткові операції в Південній Африці. На противагу тим людям, які не зупиняються доти, доки колесо фортуни не повернеться проти них, він із притаманною йому тверезістю думки реалізував свої доходи й повернувся до Англії з солідним капіталом. У Баскервіль-Холі сер Чарльз оселився лише два роки тому, але чутки про різні вдосконалення й плани перебудови маєтку, які припинилися через його смерть, уже встигли поширитися.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу