Артур Дойл - Пригоди Шерлока Холмса. Том 1

Четвертого березня — я добре запам’ятав той день — я прокинувся раніше, ніж звичайно, і побачив, що містер Шерлок Холмс уже закінчує снідати. Наша господиня так звикла до того, що я пізно встаю, що досі не встигла зварити мені кави. Образившись на все людство, я подзвонив і досить-таки зухвало сказав, що чекаю сніданку. Схопивши зі столу якийсь часопис, я заходився тим часом гортати його, а мій приятель мовчки жував грінки. Заголовок одного допису був підкреслений олівцем, тож я, природно, почав перебігати його очима.

Допис звався дещо претензійно — «Книга життя». Його автор намагався довести, як багато може довідатись людина, що ретельно й старанно спостерігає все, що трапляється на її дорозі. Мене вразила ця дивовижна суміш розумного й недолугого. Якщо в міркуваннях автора було щось логічне й переконливе, то висновки здавалися мені нарочитими, навіть висмоктаними з пальця. Автор наголошував, що з мимовільного виразу обличчя, поруху м’язів чи погляду можна вгадати найпотаємніші людські думки. Зі слів його виходило, що людину, яка вміє спостерігати й міркувати, обдурити просто неможливо. Її висновки будуть незаперечні, як Евклідові аксіоми. І наслідки будуть такі дивні, що люди вважатимуть спостерігача за чаклуна, аж поки не зрозуміють способу його міркувань.

«З однієї краплі води, — писав автор, — логік може зробити висновок про можливість існування Атлантичного океану чи Ніагарського водоспаду, навіть коли він їх не бачив і ніколи про них не чув. Усяке життя — це величезний ланцюг причин та наслідків, природу якого ми можемо пізнати з однієї ланки. Як і всі інші мистецтва, мистецтво робити висновки осягається тривалою, старанною працею, але життя надто коротке, тож жоден смертний не може досягти тут повної досконалості. Перш ніж звернутися до морального та розумового аспектів цієї справи, що являють собою найбільші труднощі, дослідник має почати з розв’язання дещо простіших загадок. Нехай він, поглянувши на першу-ліпшу людину, навчиться одразу визначати її минуле та фах. Спочатку це здаватиметься дитинним, але такі вправи загострюють увагу і вчать, як і на що слід її звертати. За нігтями людини, за рукавами її піджака, за черевиками, за колінами штанів, за мозолями на великому і вказівному пальцях, за виразом обличчя й манжетами сорочки — за кожною з цих дрібниць можна визначити її професію. І немає жодного сумніву, що все це вкупі підкаже обізнаному спостерігачеві потрібні висновки».

— Що за дурниці! — вигукнув я, пожбуривши часопис на стіл. — Ніколи ще не читав такої брехні.

— Про що це ви? — поцікавився Шерлок Холмс.

— Про оцей допис, — відповів я, тицьнувши в часопис ложечкою, і взявся до сніданку. — Як бачу, ви вже читали його, бо підкреслили заголовок. Написано хвацько, не перечитиму. Але мене це просто дратує. Добре йому, оцьому неробі, сидіти собі в кріслі посеред кабінету й вигадувати отакі дивовижі! Запроторити б його до метрополітену, у вагон третього класу, та й змусити вгадувати професії пасажирів. Тисяча проти одного, що нічогісінько в нього не вийде.

— І ви програєте, — спокійно зауважив Шерлок Холмс. — А писав це я сам.

— Ви?!

— Так. Я маю здібності до спостережень і міркувань. Думки, що їх я тут висловив, здаються вам надто вже химерними, але насправді вони надзвичайно практичні — такі практичні, що я завдячую їм своїм шматком хліба з сиром.

— Але яким чином? — спитав я мимоволі.

— У мене, бачте, рідкісний фах. Мабуть, я один такий на весь світ. Я детектив-консультант, якщо вам зрозуміло, що це таке. У Лондоні багато державних детективів і не менше приватних. Коли ці хлопці розгублюються, вони біжать до мене, і мені вдається скерувати їх на правильний слід. Вони знайомлять мене з обставинами справи; а я, добре знаючись на історії злочинів, найчастіше можу підказати їм, де тут помилка. Всі злочини мають багато спільних рис, і якщо ви знатимете подробиці тисячі справ, то дивно буде не розплутати тисяча першу. Лестрейд — відомий детектив. Але він нещодавно заплутавсь у справі з фальшуванням, отож і прийшов до мене.

— А всі інші?

— Найчастіше їх посилають до мене приватні детективні агентства. Все це — люди, що попали в біду й потребують невеличкої поради. Я вислуховую їхні історії, вони вислуховують мої зауваження, і я кладу до кишені платню.

— Невже ви хочете сказати, — мовив я, — що можете, не виходячи з кімнати, розплутати вузол, над яким марно б’ються ті, хто знає всі подробиці краще за вас?