Едґар Аллан По: Провалля і маятник (Збірник)

Прокинувшись і простягнувши вперед руку, я виявив поруч буханець хліба і глечик води. Надто виснажений був я, щоб міркувати над тими знахідками, тож підкріпився ними та й годі. Незабаром я відновив обхід в’язниці; врешті не без значних зусиль я натрапив на шматок саржу. До моменту падіння я нарахував п’ятдесят два кроки; повернувшись до обходу, знайшов ганчірку на сорок восьмому. Разом виходило сто кроків, і якщо припустити, що в ярді два кроки, виходить, периметр темниці — п’ятдесят ярдів. Я намацав на стіні чимало кутів, тому не отримав чіткого уявлення про форму підземелля — складно було вважати це місце чимось іншим.

Дослідження мої не мали певної цілі й, безперечно, жодної надії, та невиразна цікавість підштовхувала продовжувати їх. Залишивши стіну у спокої, я твердо вирішив перетнути темницю впоперек. Спершу я рухався надзвичайно обережно, оскільки підлога, хоч і тверда, була вкрита багном. Втім, зрештою я посмілішав і без вагань ступав твердо, намагаючись пройти якомога рівніше. Я зробив десять чи дванадцять кроків, залишки розірваної підкладки з балахона заплуталися між ногами. Я наступив на неї і впав обличчям на підлогу.

У сум’ятті падіння я не відразу відмітив дивну обставину, котра заволоділа моєю увагою за кілька секунд по тому, коли я простягся долі. Річ у тім, що підборіддя моє лежало на підлозі темниці, але губи і верхня частина голови, які, я відчував, були нижче, не торкалися нічого твердого. В той сам час лоб, здається, купався у липких випарах — специфічний запах старої плісняви вдарив у ніс. Я виставив уперед руку і здригнувся, усвідомивши, що впав на самому краєчку круглого провалля, розмірів якого я наразі не міг визначити. Промацуючи скраю цеглу, я навмисно зачепив маленький фрагмент і дозволив йому впасти вниз. Довгі секунди я дослуховувався до перестуку, коли він падаючи бився об стіни провалля, тоді почулося глухе падіння у воду й гучне відлуння. Долинув звук, ніби вгорі похапцем відчинили двері й відразу їх зачинили. Слабкий проблиск світла зненацька прорізав пітьму, згаснувши за мить.

Я чітко побачив сплановану для мене загибель і привітав себе з рятівним падінням. Один зайвий крок — і я б загинув для цього світу. Смерть, якої я щойно уникнув, нагадувала розповіді про інквізицію, котрі я вважав перебільшеними й неправдоподібними. Жертви її тиранії мали вибір — або прийняти смерть у звичайних фізичних муках, або, перш ніж загинути, зазнати моральних знущань. На мене чекала доля останніх. Довгі страждання розхитали мої нерви, я тремтів од звуків власного голосу, ставши годящим об’єктом для тортур, які на мене очікували.

Тремтячи, я поплентався назад до стіни, бо вважав, що краще загинути там, ніж у колодязях, якими наразі моя уява наповнила темницю. В іншому розумовому стані я, можливо, набрався б сміливості відразу покінчити зі стражданнями, стрибнувши в одну з безодень, та тоді я був найбільшим боягузом. Не міг я викинути з пам’яті й те, що читав про такі провалля, — в них не давали померти швидко.

Душевне збудження не дозволяло мені заснути довгі години, та врешті я задрімав. Прокинувшись, я знову знайшов поруч буханець хліба та глечик води. Мене мучила пекуча спрага, тож я спорожнив глечик одним ковтком. Напевне, туди чогось додали, адже не встиг я допити, як відчув непереборне бажання заснути. Я спав як убитий. Хтозна, скільки я спав, та, розплющивши очі, побачив навколишні предмети. Неяскраве, але пекельне сяйво, природу якого я спершу не міг визначити, дало змогу побачити обшир і зовнішній вигляд темниці.

Я глибоко помилявся щодо її розміру. Повна протяжність стін не перевищувала двадцяти п’ятьох ярдів. На кілька хвилин цей факт завдав мені чимало марного клопоту, адже за жахливих обставин, у яких я перебував, хіба мали значення звичайні розміри темниці? Та в мені зародився безглуздий інтерес до дрібниць, і я постарався визначити причину помилки в розрахунках. Раптом мене як осяяло. За першої спроби дослідження я нарахував п’ятдесят два кроки до падіння, мабуть, я був за крок чи два від шматка саржу, майже повністю обійшовши підземелля. Потім я заснув, а прокинувшись, пішов у зворотний бік, таким чином подвоївши розміри темниці у своїх розрахунках. Плутанина в голові завадила помітити, що я почав обходити стіну по ліву руку, а закінчив по праву.

Помилявся я і стосовно форми підземелля. Виявивши чимало кутів, я дійшов висновку про неправильну форму — таким потужним був ефект цілковитої темряви на людину, що прокидається з летаргії чи сну! Кути ж належали кільком маленьким западинам, або нішам, що містилися на різній відстані одна від одної. В цілому в’язниця виявилася квадратною. Те, що я спочатку сприйняв за кам’яну кладку, тепер видавалося більш схожим на залізо чи інший метал — на величезні пластини, місця з’єднання яких утворювали ніші. Всю поверхню металевого каркаса вкривали мальовидла, жахливі й огидні картини, породжені хворобливою забобонною уявою монахів. Постаті демонів завмерли в погрозливих позах, скелети й моторошні створіння обсіли стіни, спотворюючи їх. Я зауважив, що обриси чудовиськ достатньо чіткі, а кольори здавалися бляклими й розмитими, ніби внаслідок постійної вологості. Тепер я помітив, що підлога теж кам’яна. В її центрі зяяло кругле провалля, від якого я випадково врятувався. Воно було єдине у підземеллі.