Агата Кристі - Гра дзеркал

— Ні, вона хотіла. Вона зробила це зумисне — щоб принизити мене.

— О, Едгаре…

— Ви не знаєте навіть половини з того, що діється, місіс Сероколд. А зараз мені залишається тільки сказати вам «на добраніч».

І Едгар вийшов, гримнувши за собою дверима.

Міс Белвер пирхнула:

— Жахливі манери.

— Він такий вразливий, — неуважно промовила Кері Луїза.

Мілдред Стріт клацнула своїми плетільними дротиками й гостро кинула:

— Надзвичайно бридкий молодик. Ти не повинна терпіти таку його поведінку, мамо.

— Льюїс каже, що він не може по-іншому.

Мілдред роздратовано заперечила:

— Кожен може не поводитися брутально. Звісно, я не виправдовую й поведінку Джіни. Вона така легковажна в усьому, за що береться. Від неї один тільки клопіт. Одного дня вона заохочує молодика, а наступного ображає його. Хіба це може привести до чогось доброго?

Воллі Хад уперше подав голос того вечора. Він сказав:

— Цей хлопець — псих. Тут нічого більше не скажеш. Псих!

Уночі у своїй спальні міс Марпл спробувала відновити в пам'яті схему Стоунігейтса, але вона була ще надто туманною. Тут були різні підводні течії — але чи можна було пояснити ними тривогу Рут Вен Райдок, цього поки що не можна було сказати. Міс Марпл не здалося, щоб Кері Луїза переймалася бодай трохи тим, що діялося навколо неї. Стівен був закоханий у Джіну, Джіна, можливо, була в нього закохана, а може, й ні. Волтер Хад вочевидь не дуже втішався своїм перебуванням тут. Це були інциденти, які могли траплятися й траплялися де завгодно й коли завгодно. На жаль, нічого надзвичайного чи виняткового в них не було. Вони зазвичай закінчувалися розлученням через суд, і кожен був сповнений надії почати нове життя, і створювалися нові клубки суперечностей, виникали нові конфлікти. Мілдред Стріт, поза всяким сумнівом, ревниво ставилася до Джіни й не любила її. Усе це, думала міс Марпл, було дуже природним.

Вона обміркувала й ті відомості, які надала їй Рут Вен Райдок. Розчарування Кері Луїзи, коли їй ніяк не вдавалося народити дитину — удочеріння малої Піпи — а потім відкриття, що дитина в неї все ж таки може народитися.

— Так нерідко буває, — колись сказав міс Марпл її лікар. — Напруга послаблюється, й тоді природа дістає змогу зробити свою роботу.

Він додав, що це зазвичай погано відображається на всиновленій дитині.

Але в цьому випадку сталося якраз навпаки. І Гульбрандсен, і його дружина палко любили маленьку Піпу. Любов до неї надто міцно вкоренилася в їхніх серцях, щоб її можна було усунути так легко. Гульбрандсен уже був батьком, і батьківство не було для нього чимось новим. Материнська туга Кері Луїзи була заспокоєна Піпою. Вагітність принесла їй багато незручностей, а пологи були важкими й тривалими. Цілком можливо, що Кері Луїза, яка була завжди байдужою до реальності, не дуже зраділа, коли вперше зіткнулася з нею впритул.

Далі дві малі дівчинки росли разом, одна з них вродлива й розумна, друга — негарна й тупа. Що теж, як подумала міс Марпл, було цілком природним. Бо коли люди хочуть удочерити дівчинку-немовля, вони вибирають таку, яка була б гарненькою. І хоч Мілдред могло б пощастити, і вона виросла б схожою на Мартінів, які народили вродливу Рут і граційну Кері Луїзу, проте природа зробила так, щоб вона вдалася в Гульбрандсенів, які були великими, флегматичними й безнадійно негарними.

До того ж, Кері Луїза прагнула, щоб усиновлена дитина ніколи не відчула свого становища, й у своєму прагненні домогтися цього вона була надміру поблажливою до Піпи й іноді досить-таки несправедливою до Мілдред.

Піпа одружилася й поїхала до Італії, і на якийсь час Мілдред залишилася єдиною донькою в родині. Але потім Піпа померла, й Кері Луїза привезла дитину Піпи назад до Стоунігейтса, й Мілдред знову була відсунута вбік. Потім Кері Луїза одружилася вдруге й у домі з'явилися сини Рестаріка. У 1934 році Мілдред вийшла заміж за каноніка Стріта, вченого антиквара, на п'ятнадцять років старшого за себе, й поїхала жити на південь Англії, Схоже, вона була тоді щаслива — але насправді про це нічого не було відомо. Вони не мали дітей. А тепер вона знову тут, повернулася в той дім, у якому виросла. І знову ж таки, подумала міс Марпл, не почуває себе особливо щасливою в ньому.

Джіна, Стівен, Воллі, Мілдред, міс Белвер, яка любила порядок у домі й була нездатна його запровадити. Льюїс Сероколд, який, поза всяким сумнівом, був щасливий, щасливий блаженно й від усього серця; ідеаліст, спроможний перетворити свої ідеали на практичну діяльність. У жодному з цих персонажів міс Марпл не знайшла того, що вона сподівалася знайти, повіривши словам Рут. Кері Луїза здавалася безтурботною і впевненою в собі, далекою від усього попри те, що перебувала в самому центрі виру — зрештою, вона була такою впродовж усього свого життя. Де ж тоді в цій атмосфері Рут відчула подих небезпеки?.. Чи відчуває цей подих і вона, Джейн Марпл?