Агата Кристі - Забуте вбивство

— Атож, — сказав Джайлз. — Принаймні, так він каже.

Ґвенда подивилася на нього обуреним поглядом.

— Так він каже, — твердо повторив Джайлз.

Міс Марпл нахилилася з тераси за заскленими дверима й вирвала кілька пагінців підступної берізки. То була лише дрібна перемога, бо під терасою берізка й далі панувала, як і завжди. Але принаймні тепер дельфініям стало трохи легше дихати.

Місіс Кокер з'явилася у вікні вітальні.

— Пробачте мені, мем, але там приїхав доктор Кеннеді. Він запитав, доки будуть відсутні містер і місіс Рід, а я сказала йому, що сама точно не знаю, але, можливо, знаєте ви. Запросити його увійти?

— О, звичайно, запросіть, місіс Кокер.

Місіс Кокер незабаром з'явилася вже в товаристві доктора Кеннеді.

Якимсь не досить упевненим голосом міс Марпл відрекомендувалася:

— …і я домовилася з любою Ґвендою, що приїду й трохи повириваю тут бур'яни, поки її не буде. Ви, певно, знаєте, що моїм молодим друзям тут накинули такого собі садівника Фостера, який приходить сюди двічі на тиждень, випиває багато філіжанок чаю, ще більше розмовляє, але працює — як я тепер переконалася — зовсім мало.

— Так, — досить неуважно кинув доктор Кеннеді. — Так. Усі вони однакові, усі однакові.

Міс Марпл подивилася на нього оцінливим поглядом. Він здався їй старшим, аніж той чоловік, якого вона уявляла собі з розповідей подружжя Рід. Він передчасно постарів, подумала вона. Також здавався стривоженим і нещасливим. Він стояв там, обмацуючи пальцями довгу лінію своєї випнутої вперед щелепи.

— Вони кудись поїхали, — сказав він. — Ви не знаєте, коли вони повернуться?

— Думаю, що скоро. Вони поїхали навідати якихось друзів на півночі Англії. Молоді люди здаються мені такими непосидючими, завжди вони шастають то сюди, то туди.

— Так, — сказав доктор Кеннеді. — Ви маєте слушність.

Він зробив паузу і сказав якимсь не зовсім упевненим тоном:

— Молодий Джайлз Рід просив привезти йому деякі папери — листи, — якщо мені пощастить їх знайти…

Він завагався, а міс Марпл спокійно запитала:

— Листи вашої сестри?

Він скинув на неї швидким проникливим поглядом:

— То вам відомо про їхні справи? Ви їм родичка?

— Лише друг, — сказала міс Марпл. — Але я дала їм одну пораду, посилаючись на свій великий життєвий досвід. Проте люди рідко зважають на поради… Шкода, мабуть, але так воно є…

— А якою була ваша порада? — з цікавістю запитав він.

— Не будити вбивство, яке давно спить, — твердо відказала міс Марпл.

Доктор Кеннеді важко опустився в незручне сільське крісло.

— Порада була непоганою, — мовив він. — Я люблю Ґвенні. Вона була дуже милою дитиною. Сподіваюся, тепер вона стала дуже милою молодою жінкою. Але, боюся, вона може напитати собі лиха.

— Існує багато різновидів лиха, — сказала міс Марпл.

— Що? А так, справді. Ви маєте слушність.

Він зітхнув. Потім сказав:

— Джайлз Рід написав мені й попросив знайти й передати йому листи моєї сестри, які вона написала по тому, як поїхала звідси, а також кілька автентичних зразків її почерку. — Він подивився на неї гострим поглядом. — Ви розумієте, про що йдеться?

Міс Марпл кивнула головою.

— Думаю, що так.

— Вони припускають, що Келвін Гелідей, коли він розповів, що задушив дружину, казав правду. Вважають, що ті листи, які моя сестра Гелена написала після того, як поїхала звідси, написані не нею — то фальшивки. Вони вважають, що живою вона не покинула цього дому.

Міс Марпл лагідно промовила:

— А хіба ви самі досі переконані, що вона справді звідси поїхала?

— Свого часу я був у цьому переконаний, — сказав доктор Кеннеді. — Це здавалося мені цілком очевидним. Чиста галюцинація, яку пережив Келвін. Не було тіла, не було валізи, одяг теж було взято — що я міг думати?

— А ваша сестра… гм… чи не була вона останнім часом, — міс Марпл делікатно кахикнула, — надто захоплена якимсь джентльменом?

Доктор Кеннеді подивився на неї. У його очах був вираз глибокого болю.

— Я любив сестру, — сказав він. — Але мушу визнати, що біля Гелени завжди крутився якийсь чоловік. Деякі жінки просто так влаштовані. Вони не можуть цьому зарадити.

— Раніше вам усе здавалося очевидним, — сказала міс Марпл. — А тепер уже не здається. Чому?

— Тому що, — відверто признався Кеннеді, — мені здається неймовірним, що якби Гелена була жива, вона досі не дала б мені про себе знати. А якщо вона померла, то не менше дивує те, що про це ніхто мені не повідомив. Ось так…