Гастон Леру - Таємниця Жовтої кімнати

Я зажадав пояснень, і ось що він мені сказав: настирлива думка про небезпеку, яка загрожує панні Станжерсон, зародилася в нього лише завдяки збігові, — досить йому відлучитися, як Матильда Станжерсон стає жертвою нападу. І справді, в ніч, коли мали місце події у загадковій галереї, йому необхідно було поїхати з замку; у ніч злочину в Жовтій кімнаті його також не було в Гландьє, і ми знаємо, що це так. Принаймні у своїх офіційних свідченнях він про це повідомив. А якщо його переслідує думка про збіги і все-та— ки він знову їде, то це може означати лише одне: він скоряється чужій волі, що сильніша за нього. Я сказав йому про те, що подумав. І він відповів: «Можливо…» Я запитав, чия ця сильніша воля, чи не Матильди Станжерсон? Він заприсягся, що ні і що рішення поїхати він прийняв сам, без втручання панни Станжерсон. Одне слово, повторив, що не виключає можливості нового нападу саме через такий дивний збіг, який сам помітив і на який, до речі, йому вказав слідчий. «Якщо з панною Станжерсон щось скоїться, — сказав Дарзак, — то це буде жахливо і для неї, й для мене. Для неї — бо знову її життя повисне на волосині, а для мене — бо я не зможу захистити її, до того ж не зможу сказати, де я провів цю ніч . Я цілком свідомий, які підозри тяжіють наді мною. І слідчий, і пан Фредерік Ларсан (до речі, Ларсан ходив за мною назирці, коли я їздив до Парижа, й мені коштувало неймовірних зусиль спекатися його) — близькі до того, щоб оголосити мене винуватцем…»

— «То чому б вам не назвати імені вбивці, адже ви його знаєте?!» — закричав я раптом. Пана Дарзака це, здається, страшенно збентежило. Він відповів невпевнено: «Я знаю ім’я вбивці? Як я можу його знати?» — «Від панни Станжерсон!» — відповів я. Дарзак пополотнів, я навіть подумав, чи не зомліє, і зрозумів, що влучив у самісіньку ціль: вони з Матильдою Станжерсон знають ім’я злочинця! Коли він трохи прийшов до тями, то мовив: «Я прощаюся з вами, шановний. Відтоді як ви тут з’явились, я мав нагоду пересвідчитись у вашій обдарованості, ваша винахідливість не знає собі рівної. Прошу вас, зробіть мені послугу… Можливо, я помиляюся, коли чекаю нападу наступної ночі, проте необхідно все передбачати, і я розраховую на те, що ви зумієте запобігти новому замахові, станете на заваді… Вживайте яких завгодно заходів, ізолюйте панну Станжерсон, не спускайте з неї очей. Зробіть усе, щоб жодна жива душа не могла проникнути до її кімнати. Охороняйте цю кімнату, як найкраща вівчарка. Не стуляйте око. Не дозволяйте собі ані на хвильку перепочити. Бо людина, яка нам загрожує, надзвичайно підступна. Однак саме підступність і може врятувати життя Матильди. Злочинець дізнається, що ви її пильнуєте. А якщо так, то не робитиме нової спроби». — «Чи розповіли ви про все це професорові Станжерсону?» — «Ні». — «Чому?» — «Навіщо? Я не хочу, щоб він повторив мені те, що й ви: «Вам відоме ім’я вбивці!» Якщо навіть ви здивувалися, почувши мої слова про те, що вбивця, можливо, з’явиться завтра вночі, то як же здивується професор! Навряд чи повірить, що моє зловісне пророцтво грунтується лише на згаданих збігах, які, зрештою, йому теж почнуть видаватися дивними… Я розповів вам усе це, пане Рультабій, бо почуваю до вас довіру… величезну довіру… Я знаю, що ви мене не підозрюєте!..»

— Сердега усе це белькотав, — вів далі Рультабій. — Він потерпав. Я почував до нього то більше співчуття, що більше розумів: він швидше повіситься, ніж скаже мені, хто вбивця, так само, як і панна Станжерсон швидше дасть себе порішити, ніж викаже відвідувача Жовтої кімнати та загадкової галереї. Цей тип тримає її, або ж їх обох, у жахливих тенетах, і вони обоє, певно, найдужче боялися, щоб професор Станжерсон часом не дізнався, як міцно його дочку тримає в кулаці той напасник. Я запевнив Дарзака, що все зрозумів і що тепер він може мовчати, якщо не має бажання нічого більше додати. Я пообіцяв пильнувати Матильду Станжерсон. Він настійливо зажадав, щоб я звів нездоланний бар’єр навколо її кімнати та будуару, де після подій у загадковій галереї спав професор Станжерсон. З настійливості Дарзака, який прагнув не допустити злочинця до помешкання Матильди, я зрозумів: перепона повинна бути такою видимою, щоб це налякало злочинця й примусило його зникнути безслідно. Так я подумки витлумачив слова, сказані ним на прощання: «Коли я поїду, ви можете сповістити про начебто ваші власні підозри щодо цієї ночі й професора Станжерсона, й татуся Жака, й Фредеріка Ларсана — всіх у домі — й організувати охорону.