Андрій Кокотюха - Привид із Валової

— Шацький, у вас Естер і четверо дітей. Вас аж такі подробиці не мали б цікавити.

— Саме тому, пане Кошовий, вони переймають мене найбільше! — запалився Шацький. — Ну, менше з тим. Коли кавалер пішов, панна Марія лишилася там. На ранок знайшли мертвою.

— Від чого померла?

— Про кримінал не писали. Скажу лиш, що то була перша смерть у будинку за номером двадцять вісім на вулиці Валовій відтоді, як будинок поміняв власника і його почали змінювати за сецесією. Про Чорну пані згадували в розмовах, і то озираючись. Бо, самі розумієте, подібне не надто вітається. Та якби все було не так, власник не відмовився б від подальшої забудови й не перепродав будинок. А по тому, під кінець вересня — нова халепа!

Говорячи, вони тим часом завернули в дворики, аби скоротити шлях, і зараз вийшли в центр вулиці Боїмів. До кінцевої мети подорожі лишалося зовсім небагато, й Клим зберігав надію побачити в непорушному вигляді те, що виявив там удень.

— Хто цього разу?

— Подейкували — дрібний крадій. Стирив щось, за ним гналися. Знали в обличчя, тож вирішив пересидіти десь, перечекати лови. І тут, казали в нас на Краківському базарі потім кілька днів, усе набагато зрозуміліше.

— З’ясували, від чого помер?

— Бог мене милував, пане Кошовий, роздивлятися й того трупа. Але! — Шацький багатозначно підніс пальця вгору й помахав ним, ніби погрожуючи комусь. — У нас на Краківському ходили чутки, що той злодюжка помер від страху. Перелякався, вгледівши щось. Серце, підірване безпутним життям, не втримало. Кого або, краще так — чого міг перелякатися дрібний крадій, звичний до постійних небезпек? Скажете — наздогнали, знайшли, затисли в глухий кут. Та, знову ж посилаюся на достовірні чутки з Кракідалів, бо у нас лише правдиві чутки, — все потягнуте ним при ньому лишилося.

— Що це значить, на вашу думку?

Шацький раптово спинився, змусивши Клима вчинити так само. З багатозначним виглядом підніс указівного пальця вгору, потрусив, звично поцмокав губами.

— Чорна дама являлася обом нещасним у різний час. Хочемо ми того чи ні.

— Моргуну теж?

— Чим гірший ваш нещасний Моргун від решти?

Кошовий зітхнув.

— Я особисто зустрічався з ним, Шацький. Недовго спілкувався. Та мені цього виявилося досить, аби скласти про людину думку. Той чоловік не служив у поліції з уже відомих вам причин. Зате числився в агентах, отже, був сміливим та готовим до небезпечних зустрічей. Отак, від переляку, померти не міг.

— Навіть уздрівши Чорну пані?

— Ходімо, нарешті, далі. Тут поруч уже. Все покажу й розкажу на місці.

Вони підійшли до потрібної споруди, поки промені жовтневого сонце ще остаточно не встигли заховатися.

Перед ними постав будинок, котрий, на дотримання вимог сецесії, в колишньому стані зберіг хіба підвальну частину й фундамент. Будівельники взялися за нього ще наприкінці минулого року. Кошовий добре пам’ятав це, бо процес відбувався фактично в нього на очах. Йдучи у справах або просто гуляючи, він кілька разів на тиждень неодмінно проходив по Валовій, не звертаючи спеціальної уваги ані на цю, ані на інші забудови, котрих у Львові зростало останнім часом дуже багато. Це відзначалося самими містянами та мало різну оцінку.

Хтось вітав руйнацію й перебудову старих кам’яниць на більш сучасні, вважаючи — сецесія значно освіжить обличчя Львова. Чув Кошовий і протилежну думку: частині громадян не подобалися всі ці новомодні впливи, котрі, до того ж, народжуються не в межах міста, а завозяться з Відня, Парижа, Рима чи Берліна. Були й ті, чиє бурчання стосувалося насамперед питань економічних: хто й скільки заробить на будівельному бумі, накручуючи ціни на все поспіль — від найдрібніших витратних матеріалів до власне будівельних робіт. Не кажучи вже про подальші оборудки з нерухомістю. Адже значна частина сецесійних будинків від самого початку планувалася для продажу, перепродажу, здачі в комерційну оренду, словом — для отримання прибутку. Місцеві українські соціалісти, до яких тяжів пан Штефко, взагалі виступали на сторінках своїх газет із розлогими статтями про шкідливість тотальної урбанізації, яка вигідна лише скоробагатькам і віддаляє народ від сталих традицій, позбавляючи такий затишний колись Львів звичного комфорту й витискаючи звичайних людей подалі від агресивної цивілізації кудись далеко на суспільні маргінеси.

Сам старий нотар ставився до будівельної лихоманки із симпатією, котру змушений був старанно приховувати від товариства. Кількість звернень щодо оборудок із нерухомістю зросла, тому пан Штефко міг лише радіти збільшенню заробітків. Не менше тішився й сам Клим, адже всяка наступна нотаріальна угода давала невеличкий зиск і йому. Проте вголос нотар про таке намагався у присутності близького собі товариства не говорити, лиш киваючи, коли заходила мова про згубний західний вплив на тутешні традиційні цінності, якому русинам варто опиратися, консервуючи та максимально зберігаючи власні культурні звичаї й погляди.