Андрій Кокотюха - Привид із Валової

Слухаючи, Йозеф дожовував круасан. Упоравшись, одним ковтком спорожнив свою філіжанку, промокнув губи серветкою.

— Я можу пояснити, кого боявся той нещасний і на кого готував револьвер. А також — що могло привести його туди вночі. Пане Кошовий, — зараз Шацький перейшов на голосний шепіт, — він напевне готувався зустріти Чорну пані.

Від раптового різкого звуку Клим здригнувся.

Випростався на стільці, глянув з-за колони в бік його витоку. Нічого серйозного не сталося, якомусь панові раптом закортіло заспівати польською. Задля цього він підвівся, й по обидва боки соліста-аматора сиділи й захоплено гляділи на нього дві зовсім молоденькі панночки. Крім Кошового й Шацького, ця сцена не привернула нічию увагу. Або панові давали можливість проявляти себе перед панянками так, як він вважав за доцільне, або він тут частий гість і практикує подібні соло.

— Значить, Чорна пані.

Клим двома пальцями стис за краї недопиту філіжанку зовсім уже захололої кави. Замислено повернув її довкола власної осі, не відпускаючи від поверхні столу.

— Хто її побачить — більше не житиме, — кивнув Йозеф. — Я взагалі здивувався, коли пішли чутки, що хтось наважився купити той проклятий будинок.

— Я так розумію, тут має місце якась страшна казка чи легенда.

— Пане Кошовий, коли будь-яка місцевість обростає міфами, то не є аж так погано, — мовив Шацький упевнено. — Іноді мені, грішному, здається, що Мойсей так само міф. Знаєте, коли разом збирається багато жидів, не знайдеться в світі жодної особи навіть серед нас, котра могла б морочити голови цілих сорок років, водячи пустелею кагал. Землю обітовану мій народ справді шукав довго, сумнівів нема. Але сорок років — то, даруйте, занадто.

— Ви знову говорите не про те, що треба, Шацький.

— Лише приклад! — він картинно розвів руками. — Існують справжні прикрі випадки. Але завжди знайдеться той, хто згустить фарби, перетворивши чужу приватну трагедію на таке собі прокляття, здатне торкнутися всіх та вся. Проте, пане Кошовий, Чорна пані — той випадок, коли не варто говорити про чиюсь надмірно хвору уяву. Тільки не подумайте, що я — мішугец, випущений із Кульпаркова навідати родину. — Задля наочності Йозеф покрутив пальцем біля скроні. — Тут маємо не той випадок, коли німий сказав, що сліпий бачив, як кульгавий кудись стрімко біг.

— Тобто Чорна пані — не легенда?

— Як подивитися. З одного боку — ніби так. Із іншого — ваш Антон Моргун не перший, кого знаходять мертвим у проклятому будинку на Валовій. Слухайте, перший, кого вона перестріла у своєму домі, загинув, коли я ще не народився!

Пан соліст уже доспівав і під дружні оплески супутниць замовив ще французького шампанського, зробивши це голосно, аби почули всі присутні, й сів.

Кошовий кинув гратися філіжанкою, повернув її на блюдце.

— Почніть із початку, Шацький.

Той зітхнув, ніби його примушували до тяжкої невдячної праці.

— Я знаю не більше й не менше за інших. — Йозеф вмостився зручніше. — Колись, близько ста років тому, жив собі там заможний бровар Міхал Гаєцький. То, кажуть, було третє покоління пивоварів, і пиво виходило знамените. Саме в ті часи на Валовій, де раніше стояли міські мури, розчистили місця для забудов. Так почали виростати нові будинки, один із них зводив власним коштом пан Гаєцький. Був, говорять, чоловіком при літах, хоч не таким уже старим. Але вік для мужчини — не біда. Весь рід Гаєцьких як по чоловічій, так і по жіночій лінії не вдався на лиця.

— Тобто? — Клим навіть труснув головою. — Не зовсім розумію…

— Ох, пане Кошовий. Негарні були ті Гаєцькі. Щоб не сказати — потворні. Я сам не красень, але… Гм, так ось. Наділив їх Господь наш усіма талантами, та й вирішив собі — досить. Будуть багаті, познаходять собі пари. Так і було. Дівчат Гаєцьких брали через пишні посаги, хлопців — бо мали важкі калитки й ніколи не скупилися. Правда, до слова сказати, нащадки теж не змінювали породи. Хоч хлопи брали вродливих панянок, хоч дівчата їхні тішилися зі ставних мужів, усе одно вишкварки, перепрошую, вдавалися видами в Гаєцьких. Але коли говорити про пана Міхала, той вдачу мав ніби непогану, ще й кохався на мистецтві. Був меценатом, фундував кошти для артистів, художників, музикантів. Через це, власне, поклала на Гаєцького оком одна молода, вродлива й досить примхлива панна. Називалася Єва, єдина донька в сім’ї знаного на той час графа Новицького. Душі в ній граф не чув. Беріг мов зіницю ока. Та зовсім не заперечував, коли Єва захотіла побратися з Міхалом Гаєцьким, котрому на той час перевалило вже за сорок. Для молодої дружини, власне, він той дім будував.