Богдан Коломійчук - Таємниця Єви

У голосі жінки відчувалася така владність, що Острожанин замовк і схилив голову.

– Вийдемо на вулицю, – наказала вона, простягнувши йому руку.

Вони підвелися і рушили до дверей. Охоронець негайно подався слідом.

– Той чоловік лицар, як і ви, – сказала графиня, коли вони опинилися на вулиці, – і понад усе кохається у мистецтві бою. У шаблі вся його честь і гонор… Я хочу, щоб він зазнав поразки на очах у друзів, слуг, на очах у кожного, хто опиниться поруч у ту мить. Тільки тоді цей негідник відчує те, що відчуваю зараз я.

Вітер шарпнув вуаль і відкрив обличчя графині Сенявської. Острожанину здалося, що він побачив там дрібні блискучі сльози. Жінка справді відвернулася. На мить запанувала тиша.

– Ви сказали, що він кохається у мистецтві бою, – озвався нарешті чоловік, – у такому разі ваш кривдник може мене знати.

Графиня рішуче похитала головою.

– Він чужоземець. До того ж, є інша причина, чому я можу стверджувати, що ви незнайомі… Я звіщу вам, де і коли він буде зі своїм почтом. Вибравши слушний момент, ви підійдете і кинете йому виклик. Бачите, я не вимагаю вбивства… Якщо захочете, подаруєте йому життя.

– А після цього мене любісінько схоплять, – усміхнувся Острожанин.

– Це буде таке місце, де рідко з’являється сторожа або гайдуки, – запевнила жінка.

– А його слуги?

– Хіба лицарські правила не говорять, що переможець може вільно піти? Щоправда, потім вам доведеться покинути Річ Посполиту якнайшвидше. Я дам достатньо грошей, щоб ви змогли розпочати нове життя деінде.

Острожанин здивовано глянув на неї. Отже, йдеться про велику суму грошей! Що ж тоді накоїв той чоловік? Він намагався здогадатись, уважно стежачи за графинею, прислухаючись до її голосу, однак темрява ховала всі таємниці, а безпомічний ліхтар не здатен був їх відкрити.

– Дайте відповідь, – радше попросила, аніж наказала пані Сенявська.

Фехтувальник вирішив покинути дурниці, які його не обходили, і запитав:

– Яку докладно суму я отримаю від вашої милості?

Не роздумуючи ані миті, жінка відповіла:

– Двадцять дукатів, десять з яких я готова заплатити просто зараз, якщо ви готові взятися за цю справу.

Острожанин застогнав, ніби хтось з усієї сили вдарив його в живіт. Потім здавлено пробурмотів щось на зразок «Сто цвяхів мені в дупу!» і важко видихнув повітря.

– То ви згодні? – трохи знервовано запитала графиня.

– Рани Христові! – вигукнув той. – Звичайно я згоден! За такі гроші…

– Тихше, – обірвала його пані Сенявська.

– Давайте мій завдаток, і завтра я зганьблю цього негідника на очах у цілого міста, – натхненно мовив чоловік.

– Не називайте його так, – сказала жінка, – не вам вирішувати, хто він.

Острожанин покірно вклонився. Графиня подала знак охоронцеві, і той, підступивши до них, простягнув Острожанину шкіряний капшук. Фехтувальник з приємністю відчув його важкість.

– На ранок вирушайте до Львова, – продовжила пані Сенявська, – у кам’яниці Абреківській, на Краківській вулиці, мої слуги винайняли для вас кімнатку на ім’я Теодора Белея. Назвіться цим ім’ям і чекайте звістки від мене.

– Як накажете, вашмосць, – відповів той.

Запала мовчанка, під час якої графиня уважно дивилася на Острожанина, мовби хотіла зайвий раз впевнитися, що не помилилась у своєму виборі. Раптом вона посміхнулась і простягнула йому руку. Чоловік припав на коліно і поцілував мокру від нічної вологості рукавичку.

– Добраніч, Теодоре, – промовила вона, – відтепер я називатиму вас так.

– Як завгодно вашій милості, – відповів той.

– Надіюсь на вас, – сказала жінка і рушила до карети.

– Я не підведу вас, моя пані! – гукнув услід їй Острожанин.

Уранці чоловік виконав усе, що було наказано. Заплативши господарю за ночівлю, він вирушив до Львова і поселився у вказаному місці, на Краківській. Дорогою він безупинно повторював своє нове ім’я, аби не забути. Врешті-решт воно йому так сподобалось, що в майстерні кравців він замовив собі новий плащ, звелівши вишити на ньому дві срібні літери TБ. Після цього, усвідомивши нарешті, що грошей вистачить на все, новоявлений Теодор Белей подався в будинок насолод, де вибрав собі найдорожчу повію, яка, за словами управительки, ніколи не мала справи з селюками, найманцями, торговцями та іншою наволоччю. Дівчина так йому сподобалась, що він пообіцяв їй прийти наступного дня, а управительці дав півдуката, щоб та не пропонувала її іншим відвідувачам. Утім, до наступного дня Теодор не дочекався, і Магда була знову його ще до настання півночі. Ледве наситившись її розкішним тілом, чоловік кілька хвилин переводив подих, а потім, як завжди, почав збиратися.