Артур Конан Дойл - Долина страху

– Не можете пов’язати його минуле з якоюсь конкретною місциною в Америці?

– Іноді він розповідав мені про Чикаґо, яке знав дуже добре. Він багато мандрував свого часу.

– Він не цікавився політикою?

– Ні, політика була йому байдужа.

– У вас немає підстав вважати, що він був злочинцем?

– Я не зустрічав людини, чеснішої за нього.

– Ви не помічали в ньому чогось дивного, коли жили разом у Каліфорнії?

– Він уникав людних місць. Ось чому я ще тоді подумав, що він когось боїться. Після його раптового від’їзду до Європи я в цьому вже не сумнівався. Мабуть, він отримав тоді якесь застереження. Через тиждень після його від’їзду про нього питали якісь шестеро чоловіків.

– Як вони виглядали?

– Брутальні на вигляд.

– Ці люди були каліфорнійцями?

– Не думаю, але, певна річ, вони були американцями. На гірників не схожі. Словом, не знаю, хто вони такі.

– Це сталося шість років тому?

– Атож.

– А до цього ви з Дуґласом прожили в Каліфорнії п’ять років. Тож невідома нам історія сталася не раніше, ніж одинадцять років тому?

– Напевно.

– Це, мабуть, винятково запекла ворожнеча, якщо вона протривала досі й завершилася таким сумним фіналом.

– Гадаю, це була якась похмура справа, що кидала тінь на все його життя. Спогад про неї ніколи не полишав його.

– Але якщо чоловік знав, що над його головою зависла смертельна небезпека, то чому не звернувся до поліції?

– Імовірно, від цієї небезпеки ніхто не міг його захистити. Не випадково він усюди ходив озброєний. Але тієї ночі був уже у халаті. Оскільки міст підняли, він вважав, що перебуває в безпеці.

– Я хотів би точніше розібратися в часовій послідовності, – промовив Мак-Дональд. – Шість років тому Дуґлас залишив Каліфорнію. Ви відбули за ним наступного року?

– Авжеж, наступного.

– Якщо він був одружений п’ять років, то ви повернулися в Англію ще до весілля?

– За місяць до вінчання. Я був його дружкою.

– А ви були знайомі з місіс Дуґлас до шлюбу?

– Ні, адже я тоді жив не в Англії.

– Але після цього ви часто її бачили?

– Я часто бачив Дуґласа, – Беркер холодно зиркнув на детектива. – Якщо ж зустрічався з нею, то лише тому, що неможливо навідувати приятеля, уникаючи контакту з його дружиною. Якщо ви припускаєте, що…

– Я нічого не припускаю, містере Беркер. Ставлю лише ті запитання, які потрібні, щоб збагнути справу. Містер Дуґлас схвалював вашу дружбу з його дружиною?

Беркер зблід, як сметана.

– Прошу не питати мене про таке! – крикнув він. – Як це стосується справи, яку ви розслідуєте?

– Я змушений повторити своє запитання.

– А я відмовляюся відповідати.

– Ви маєте право відмовчуватися, але ваша відмова і є відповіддю.

Беркер із хвилину помовчав. У його чорних очах читалася велика напруга думки. Несподівано він усміхнувся.

– Врешті-решт, джентльмени, ви справді лише виконуєте свій обов’язок, і я не можу перешкоджати вам. Прошу тільки не дошкуляти місіс Дуґлас всіма цими запитаннями. На її долю й так припало достатньо смутку. Змушений визнати, що бідний Дуґлас мав один-єдиний недолік – ревнощі. Він любив мене й обожнював свою дружину. Хотів, аби я приходив сюди й навіть часто посилав за мною. Але коли він бачив, як його дружина по-дружньому розмовляла зі мною, він неодноразово втрачав самовладання й навіть міг образити. Й, однак, ніхто у світі не мав більш люблячої, вірної дружини та відданого приятеля, ніж я.

– Ви ж знаєте, що обручку вбитого зняли з його пальця?

– Начебто так.

– Що хочете сказати цим «начебто»? Це ж безсумнівний факт.

Беркер уперше виглядав розгубленим і збентеженим.

– Коли я сказав «начебто», то, власне, хотів підкреслити його непевність. Адже не виключено, що Дуґлас сам зняв перстень.

– Проте зникнення каблучки вказує на те, що між шлюбом Дуґласа та злочином є певний зв’язок.

Беркер стенув плечима.

– Не бачу жодного зв’язку, – заперечив він. – Але якщо ви натякаєте, що це кидає тінь на репутацію місіс Дуґлас, то… – очі чоловіка гнівно блиснули, але він зусиллям волі стримав себе, – то ви на хибному шляху.

– Більше запитань не маю, – холодно сказав Мак-Дональд.

– А в мене є, – зауважив Шерлок Голмс. – Коли ви увійшли в кімнату, там горіла лише свічка на столі, правильно?

– Так.

– І при її світлі ви побачили все, що сталося в кімнаті?

– Загалом усе.

– І відразу ж подзвонили?

– Атож.

– Й Емс прибув дуже скоро?

– Через хвилину або десь так.