Андрій Кокотюха - Розбите дзеркало

Більше Лора її не зупиняла.

Дочекалася, поки зникне за рогом. Повернулася назад, поглянула на Сокола.

– Ніколи ще такого не було, скажи?

Богдан спершу хитнув головою, потім – кивнув.

– То зайдемо? Глянемо, перевіримо?

Сокіл подивився на частину будинку, яку відкривав паркан, потім – знову на Лору.

«Поки не треба», – прочитала вона відповідь у його очах. – Може, й мудро. Тільки ж назад ми теж не поїдемо. І доповідати про цей нюанс теж поки не станемо.

Озвався телефон із її сумочки.

Ігор Яровий.

Знайшовся нарешті, зволив.

Одягнений дорого, з відчуттям стилю.

Зовні – неприємний.

Лора була за гендерну рівність у всьому. Навіть колись, іще студенткою, жартувала: готова створити й очолити рух за рівне право чоловіків із жінками вагітніти й народжувати. Також спокійно сприймала факт, що всякий нормальний, здоровий, дорослий активний мужчина озирається на привабливу жінку і затримує на ній погляд. Але також озвучувала те, про що, на її переконання, мовчить велика частина жінок – на привабливих чоловіків так само не гріх звертати увагу.

Жінка нічим не гірша. Усі люди грішні. Красиві подобаються, є жаданими незалежно від твоєї статі й сімейного стану. Так, у всякого свій критерій привабливості, кожен клює на щось своє, особливе, зрозуміле лише йому. І є люди, так само обох статей, чия зовнішність зазвичай відштовхує, змушує відводити очі, уникати спілкування.

Лишається надія на нерозкритий внутрішній світ такої особи. Раптом гидке каченя глибоко в душі – прекрасний лебідь? Хоча у випадку з новим знайомим про жодне каченя не йшлося.

Кінь – ось перше порівняння, яке спадало на думку при появі Ігоря Ярового.

Обручки Лора не помітила, проте це нічого не означало. Нині мало хто їх носить. Однак вона була переконана: керівник юридичної фірми «Вага», не бідна як за чернігівськими, так і за київськими мірками людина, у тридцять своїх років сам. І, напевне, ніколи одруженим не був.

Секс має, тут запитань немає.

Купує за гроші.

Лора вперше бачила супротивника. Не лише особисто – взагалі. Офіційний сайт «Ваги» оформили сучасно, недешево, вели акуратно, він містив повну інформацію про тих, із ким люди збиралися мати справи. Крім одного – там не знайшлося фотографії першої особи. Зазвичай для таких сайтів спеціально проводили фотосесії. Це не лише мода, це неписане правило, негласна корпоративна традиція.

Знайомство з Яровим питання зняло.

Господи Боже, зловила себе на думці Лора, його ж навіть усмішка не красить. Навпаки, псує ще більше. Зате тепер хоч знатиме, як усміхаються коні.

Відчула – запашіло лице, соромно стало від таких думок. Проте нічого не поробиш. Це як не думати про червоне, коли бачиш його. Ну, або про мавпу. Чи…

Тьху, дідько, знову про коня!

– Не подобаюсь.

Яровий не питав, стверджував, мовби думки читав. До речі, Лору б це не здивувало. Все ж таки кваліфікований юрист. Прочитувати співрозмовника, не конче клієнта, – його професійний обов’язок.

– У нас не оглядини, – відрізала Кочубей навмисне різкувато. – Я теж не зобов’язана подобатися вам. Нас звели кардинально протилежні інтереси. Мене прислали битися з вами. Залишитися має тільки один.

– Усі виживуть, – Яровий ніби навмисне не ховав усмішку. – Мав на увазі не те…

– А я – саме те, що сказала, – Лора відразу відкинула спроби Ігоря здаватися люб’язним. – Ви навмисне уникаєте контакту, зволікаєте. Запізнюєтесь, хоч самі призначаєте час та місце зустрічі. Усе одно доведеться вирішувати проблему. На нашу користь.

– Спершу вирішимо, як до вас звертатися, – тон Ярового лишався підкреслено миролюбним.

– Ви знаєте, як мене звати.

– Кочубей Лариса Василівна. Банк «Омега», консультант, – співрозмовник поклав на стіл перед собою її візитівку. – Та варіантів звертання щонайменше чотири.

– Невже? – Її брови злегка стрибнули вгору.

– Лариса Василівна, – він почав загинати пальці. – Пані Кочубей. Лариса. Нарешті, пані консультант.

– Дотепно, – вона не всміхнулася. – Ви забули п’ятий варіант. Лора, без пані. Мені так більше до душі. Для всіх форм спілкування.

– Приймається. А які бувають форми спілкування?

– У нас ділове. До вас як зручно звертатися?

– На ім’я. Якщо зробити замовлення, це змінить форму спілкування?

– Ні. Ми ж у ресторані. Але попереджаю…

– Не варто. Звісно, кожен платить за себе. Хоча… я мав би оплатити рахунок, відшкодувати згаяний вами час. Ви ж це мали на увазі, коли сказали, що я уникаю контактів навмисне. Та клянуся, нічого навмисного. Терміново зірвали клієнти. Повірте, проблема, яка нас познайомила, – не єдина в мене.