Андрій Кокотюха - Подвійний капкан (збірник)

– Вмієте ви, мудрагелі, слівце завернути, – гмикнула вона. – Коли до діла доходить…

– І яке ж у тебе діло?

– А таке! Скажімо, слабо тобі в катакомби залізти? Не в ті, про які всім відомо, а туди, куди ще людська нога не ступала? Я знаю такі місця! Залізеш у звичайний підвал, а вилізеш у катакомбах. Ну, слабо? Чи в матусі дозволу запитаєш? Або будеш на своєму комп’ютері прораховувати ймовірність успіху такої експедиції?

Її слова звучали зухвало й задирливо. Максим після таких заяв просто не мав права відмовитись.

– Хоч зараз! – промовив він.

– Зараз не вийде. Краще завтра зранку. Ти не в школі, я теж, все одно з понеділка в якусь вашу київську ходитиму. Зустрічаємося рано на розі, – і не стрималася, додала знущальним тоном: – Поснідати не забудь…

Ранок п’ятниці почався для Черненка як завжди.

Зустрівши Оксану і, як повелося, взявши в неї сумку, він усю дорогу до школи слухав її плани стосовно осіннього концерту. «Гурт Тіни» збирався виступити в Будинку школярів, підготувавши кілька нових пісень. Таким чином, казала Оксана, вони збиралися відзвітувати за свої літні фестивальні мандри.

Тепер вона хотіла, щоб Денис порадив, як зробити: погодитися виступити в середині жовтня чи домовитися так, щоб підігнати концерт під Геловін. [5]   Геловін – старовинне свято кельтів, символізує прихід зими, а заразом – темних сил. Має іншу назву – День Усіх Святих і традиційно містичну символіку. Цей день припадає на канікули, і Оксана недарма боялася, що під час осінніх канікул слухачі знайдуть краще заняття, ніж бавитися в Будинку школярів, навіть на таке цікаве і ще не зовсім звичне свято.

Черненко, хоча й багато чув про Геловін, але чесно признався Оксані, що не зовсім розуміє, що це за свято і для чого воно. Звичайно, аби зараз з ними був Білан, він міг би пояснити це краще – саме тому Денис не запитав би про це в Максима. Оксані ж він не соромився признатися в тому, що чогось не знає. Дівчина заходилася пояснювати, і так вони зайшли до школи.

Щойно вони попрощалися і розійшлися по класах, як до восьмого «А» зайшла класна керівничка Ганна Павлівна. Вибачившись перед істориком, який тільки-но почав урок, вона швидко оглянула присутніх, зупинила погляд на Денисові і сказала:

– Черненко, ходімо зі мною.

– Що я зробив? – вирвалося в хлопця.

– Чому відразу «зробив»? – голос Ганни Павлівни звучав аж надто спокійно. – Не треба одразу виправдовуватися, Черненку, – це вже багато про що говорить. Ходімо зі мною, директор викликає.

Дивно, але ця інформація раптом заспокоїла Дениса. Після другої сутички з Анатолієм Федоровичем, яка відбулася лише три тижні тому і завершилася їхнім з Біланом тріумфом, Черненко добре знав: такий горішок, як він, Плазуну не по зубах. Директор після певних подій навіть не наважиться заподіяти комусь із друзів якусь підлянку. Тому за класною керівничкою пішов сміливо й гордо.

Директор чекав у кабінеті. І він був не сам. У кутку підпирав стіну Костик Жабинський, губи якого були чомусь намащені зеленкою по краях. Ба більше: під оком сяяв здоровенний червоно-фіолетовий фінгал. Ці «прикраси» доповнювали його загальний пожмаканий вигляд. На стільці біля директорського столу сиділа сувора жінка у діловому брючному костюмі.

Вона зміряла Черненка поглядом, сповненим неприхованої люті. Сам Плазун, навпаки, не приховував тріумфу. В такому гарному настрої Денис директора давно не бачив.

– Зачиніть двері, Ганно Павлівно, – попросив Анатолій Федорович, і коли класна керівничка виконала його прохання, урочисто мовив: – Так, усі в зборі. І ось, шановні, маємо потерпілого, маємо його маму, маємо винуватця і маємо класного керівника цього негідника. Що ти хочеш нам усім сказати, Черненку?

– Я? – Денис перевів погляд з Плазуна на Жабу, потім – на його сувору маму. – Нічого. Що треба говорити?

– Чому ти вчора напав на свого товариша? – Плазун кивнув на принишклого Костика.

– Він мені не товариш, – спокійно відповів Черненко. – Більше того: я навіть не думав, що мужчина побіжить скаржитися мамі.

– А він наха-ба до того ж… – протягнула Жабинська, дивлячись через Денисову голову на Ганну Павлівну.

– Хлопчик з неповної родини, я вам уже пояснювала, – класна керівничка намагалася триматися спокійно. – Всі діти в їхньому віці важкі, а тут ще родинні обставини…

При Черненкові вперше так відверто обговорювали його особисте родинне життя. Це йому дуже не сподобалося. Окрім того, він так і не зрозумів, до чого це все йде.