Андрій Кокотюха - Пригода на Геловін

– Отак, значить? – гнівно запитав він. – Отак ми говорити з тобою далі будемо?

– Пусти… козел… – скрегочучи зубами, прошипів Жаба.

– Треба сказати дядькові чарівне слово, – промовив Денис. – Знаєш чарівні слова?

– Пусти… бігом… бо…

– Що – «бо»? Бо-бо? Болить? Чарівні слова згадуй, недоумку!

– Б-будь ласка… – простогнав Костик.

– Ось так, – Черненко послабив хватку.

Жабинський звівся на рівні ноги. Рвучко підтягнувши противника до себе, Денис витер обличчя його курткою, а тоді, трошки повагавшись, відважив йому хльосткого ляпанця.

– Маєш раз, – Денис за мить хльоснув Костика ще й по другій щоці. – Маєш два. А це тобі, аби щоб назавжди знав, як плюватися. Маєш три!

Останній ляпанець свідомо прийшовся по губах. Удар вийшов надто сильним: з розбитої нижньої губи заструменіла цівка крові. Пустивши противника, Черненко промовив:

– Закон такий – до першої крові битися. Вважай, тобі пощастило. Тепер біжи додому і добре запам’ятай, що я тобі сказав.

Жабинський хотів щось сказати, але промовчав. Витерши кров тильним боком долоні, повернувся і подався геть. А Денис, задоволений відновленням справедливості, підхопив сумку і пішов у інший бік – додому.

Як і обіцяв, ближче до вечора подзвонив Оксані. Не вдаючись у подробиці, сказав: все в порядку, більше Жаба нікого не зачепить. Домовилися зустрітися, як завжди, завтра – ввечері Оксана саме збиралася на репетицію, а Денисові треба було допомогти мамі з молодшими.

Спати він того вечора лягав, цілком задоволений собою. Він навіть не підозрював, у яку халепу встиг ускочити, і не знав, скільки неприємностей принесе йому завтрашній день.

У той самий час, коли в Києві Денис Черненко поновлював справедливість і виховував Костика Жабинського, в Одесі Максим Білан познайомився з однією дуже цікавою людиною.

Хоч день почався з неприємного випадку на вокзалі, більше нічого незвичайного того дня не трапилося. Навпаки, відбувалися виключно позитивні речі. Білани навідали своїх родичів – Джона та Людмилу Говардів. Сестри обнялися, Білан-старший та Джон міцно потиснули один одному руки. Нога дядька Джона вище коліна була закута в білосніжний гіпс, тому він сидів на ліжку, підклавши під спину кілька подушок. Джоновій бабусі-одеситці, на жаль, краще не стало, але й вона намагалася вийти до гостей. Жінки почали спільними зусиллями вмовляти її залишатися в ліжку, переконуючи, що вони й без неї зроблять справжній форшмак [2] Форшмак – гаряча страва з рубленого м’яса, яку запікають із картоплею, оселедцем, сметаною, цибулею та перцем. Дуже популярна в старих одеських родинах. – бабуся зберігала фамільний рецепт. Словом, у квартирі стояв звичайний одеський гармидер.

Максим, якому родичі ставили традиційні запитання типу: «як справи?», «як школа?» і «коли вже одружуватися будеш?», вже почав нудитись. Насправді про нього дуже швидко всі забули. Мама з сестрою окупували кухню і про щось пліткували. Дядько Джон з Біланом-старшим обговорили проблеми сучасної «золотої» молоді, яка не лише в Україні, а й в Америці так само їздить без правил, після чого сіли грати в шахи. Бабусі зробили укол, і вона задрімала, погодившись, що дві жінки на одній кухні гірше, ніж одна, але краще, ніж три. Телевізор Максима якось не приваблював.

Потім сталося те, чого хлопець найбільше боявся: на нього почали звертати особливу увагу. Тьотя Люда, помітивши, що племінник відверто нудьгує, сказала з якимись урочистими нотками в голосі:

– Ось я як відчувала, Максику! На обід запросила свою тутешню приятельку, вони в сусідньому будинку живуть.

– Вони? – перепитав Білан.

– З донькою, – кивнула тьотя Люда. – Знаєш Аллу Котовську? – запитала вона в сестри.

– Не близько, – відповіла Максимова мама. – Але ти вже не раз казала про неї. Якийсь унікальний випадок чи що там таке…

– Для нашого часу справді унікальний, – погодилася тьотя Люда. – Навіть в Америці таке не часто зустрінеш. Вони жили в Києві, і раптом Аллі запропонували тут, в Одесі, непогану роботу – кафедру в Одеському університеті. Вона в нас історик за освітою і фахом. А Одеса – тут же непочатий край для дослідника! Чоловік її вперся рогом: ні, та й усе! Мовляв, з твоїми знаннями кар’єру можна і в Києві зробити. Алла – одеситка, це розуміти треба. Слово за слово – забрала доньку і два роки тому перебралася сюди, живе тепер у батьківській квартирі, з ними разом. Але, – тьотя Люда зробила паузу, – із чоловіком не розлучилася. Живуть на два міста. На канікули Катя їздить до тата. Власне, – тьотя Люда зробила ще одну паузу, – вони прийдуть до нас проситися. Алла хоче, щоб ми Катю до Києва з собою завезли.