Інід Блайтон - П’ятеро на острові скарбів

– Послухай, у тебе є дуже багато цікавих речей, чим би ти могла з нами поділитися, якщо тільки дозволиш нам цим скористатися. Ти поділишся з нами, а ми поділимося з тобою, наприклад, морозивом. Згодна?

– А що у мене є, чим я могла би поділитися? – здивувалася Джорджа.

– У тебе є собака, – відповів Джуліан, поплескуючи по хребту великого брунатного двірняка. – Ми б теж радо з ним вовтузилися, він такий милий! У тебе є дивовижний острів. Ми б дуже тішилися, якби вряди-годи ти з нами ним поділилася. І в тебе є затонулий корабель. Ми хотіли б його побачити, якщо ти дозволиш нам. Звичайно, морозиво та солодощі не йдуть ні в яке порівняння з усім цим, але було б добре піти на таку домовленість і ділитися одне з одним тим, що у кого є.

Джорджа пильно поглянула у Джуліанові карі очі. Хлопець їй подобався. Вона не мала звичаю з кимось ділитися. Самотня, незрозуміла для всіх одиначка, сувора і завзята. В неї ніколи не було друзів. Тімоті поглянув на Джуліана і зрозумів, що той пропонує Джорджі щось гарне і шоколадне. Він підстрибнув і по-дружньому лизнув хлопця.

– Сама бачиш – Тім хоче, щоб із ним ділились, – усміхнувся Джуліан. – Він зрадіє трьом новим друзям.

– Так, звичайно, – погодилася Джорджа, несподівано поступившись й узявши шоколадне морозиво. – Спасибі, Джуліане. Я поділюся з вами. Але обіцяйте нікому ні слова не говорити вдома, що Тіммі залишився зі мною.

– Звісно, обіцяємо, – сказав Джуліан. – Але я не розумію, чому твої батьки будуть проти вашої дружби, якщо Тіммі більше не живе у вас. Ну, як морозиво? Еге ж, смачне?

– О, чудове, я такого смачного ще не їла! – вигукнула Джорджа, відкушуючи шматочок. – Таке холодне! Цьогоріч я ще не їла морозива. Смакота!

Тімоті теж спробував відкусити. Джорджа залишила йому крапельку. Потім обернулася і всміхнулася своїм кузенам.

– Ви гарні, – сказала вона. – Я рада, що ви приїхали. У другій половині дня візьмемо човна й повеслуємо навколо острова, щоб побачити кораблетрощу. Згодні?

– Авжеж! – вигукнули хором усі троє. І навіть Тіммі помахав хвостом, ніби все зрозумів.

Уранці діти пішли на пляж, і хлопці на власні очі переконалися, що Джорджа набагато краща за них плавчиня. Вона плавала потужно й швидко, надовго затримуючи подих під водою.

– Чудово плаваєш, – сказав Джуліан із захватом. – Шкода, що в Енн поступу немає. Енн, тобі слід замах потренувати, інакше ніколи не зможеш запливати так далеко, як ми.

Після купання усі дуже зголодніли. Діти зійшли стежкою на кручу, сподіваючись на тривний підобідок… І справді наїдки вже чекали на них. Холодне м’ясо і салат, сливовий пиріг і кастард [1] Заварний крем з желятиною. Можна ще запікати (прим. перекладача). , а на завершення – сир. Діти ураз все вмололи!

– Що ви збираєтеся робити післяобід? – спитала мати Джорджі.

– Джорджа повезе нас човном до затонулого корабля на тому боці острова, – відповіла Енн. Тітка дуже здивувалася.

– Джорджа повезе вас? – перепитала вона. – Джорджо… що з тобою сталося? Ти досі ніколи нікого туди не возила, хоча я просила тебе про це десятки разів.

Джорджа мовчки їла сливовий пиріг. Під час їжі вона не вимовила ні слова. Її батько до столу не вийшов, і діти почувалися невимушено.

– Знаєш, Джорджо, я дуже рада, що ти намагаєшся слухатися батька, – знову почала її мати. Але Джорджа заперечно похитала головою:

– Я це роблю не з примусу, – нарешті мовила Джорджа. – Роблю тому, що так хочу. Не повезла б нікого дивитися на трощу, навіть королеву Англії, якби вона мені не сподобалася.

Мати розсміялася:

– Що ж, це гарна новина: тобі сподобалися кузени. Сподіваюся, ти теж їм сподобалася.

– Атож, – вихопилася Енн, бажаючи підтримати дивну кузину. – Нам справді подобається і Джорджа, і Т…

Вона вже зібралася повідомити, що їм також сподобався Тімоті, коли отримала такий стусан по кісточці, що скрикнула від болю й на очі їй набігли сльози. Джорджа гнівно глипнула на неї.

– Джорджо! Чому ти вдарила Енн, коли вона так добре говорила про тебе? – гримнула на неї мати. – Зараз же забирайся з-за столу. Я не терпітиму такої поведінки!

Джорджа мовчки встала з-за столу й пішла у садок. Вона щойно відкраяла скибку хліба й шматочок сиру. Але все залишила на тарілці. Діти засмутилися. Особливо журилася Енн. Як могла вона з дурного розуму забути, що не можна згадувати про Тіммі!