— Ну, коли б я там була — не дуже стукнув би! — знов обертається до товариша дівчинка. — А все-таки шкода, що не ми знайшли у Вовчій криниці папери інженера Коваля! Правда?
— Нічого, — притамувавши зітхання, мужньо говорить Сергійко. Томка зачепила його болюче місце: проґавити таку можливість! Адже він, Сергійко, вже побував у криниці, бачив поламану лопату, бачив стрілу на стіні і от… Ех!.. Нічого, зате тепер зловили злочинців!
Деякий час їдуть мовчки. Сергійко нерішуче поглядає на Романа Петровича, мабуть, хоче щось запитати, але не зважується.
— Романе Петровичу… — врешті питає він, — ви не знаєте, чи він дуже придирливий, отой слідчий?
Роман Петрович обняв хлопця за плечі.
— А як же ти думав? Він людина грізна, хоч-не-хоч, а доведеться признаватись у всіх гріхах і таємницях.
— Ох, і розгнівається він за те, що ми самі привели отого дідугана до табору, а потім про пригоду біля Вовчої криниці змовчали… Коли б же знати!..
У Комітеті державної безпеки їх ввічливо зустрічає молодий чорновусий лейтенант.
— Свідки у справі Головні і Крона? Дуже приємно. Ви — Мороз Роман Петрович? Сідайте, будь ласка, ось тут. Дяченко Сергій Петрович? Прошу сісти отут…
— Тамара Максимівна Сєдих, — рекомендується Томка. — Мені теж сісти?
— Прошу. Хвилину зачекайте, зараз вас викличуть.
— Не бійся, Сергійку, слідчого, — шепоче Томка товаришеві. — Хочеш, ми зайдемо до нього разом? Я за тебе, як треба буде, постою!
Але викликали їх поодинці.
Сергійко нерішуче переступив поріг просторого кабінету.
— Здоров був, слідопите! — привітав його слідчий.
— Товариш Орлов?!! Це ви?
— Як бачиш. Сідай ближче, поговоримо. Як твоє здоров'я?
— Добре. Я вже зовсім поправився.
Сергійко сів на стілець, з повагою поглядаючи на срібні, з блискучими зірочками, погони майора. Подумати тільки, оцей слідчий — той самий веселий, простецький дядько, що так цікавився їхніми карнавальними костюмами! Хоч тепер уже зрозуміло, що не костюми потрібні були товаришеві Орлову в сторожці!..
В цей час до кабінету ввійшов ще один відвідувач — інспектор шкіл Кленівського райвідділу народної освіти Бойко. Привітавшись, він мовчки сів осторонь.
— Тепер, Сергійку, розповідай усе, що знаєш про вашого сторожа. Тільки не поспішай і не махай руками. Розповідай, а я записуватиму.
І Сергійко про все розповів.
— Отже, ти стверджуєш, що сторож і невідомий тобі високий громадянин не випадково зустрілися біля машини? — запитав слідчий, коли Сергійко скінчив свою розповідь.
— Та де там випадково! Ми ж стежили за ними скільки! Ось запитайте в Томки…
Товариш Орлов викликав чорновусого лейтенанта і щось стиха наказав йому.
Конвоїр ввів до кабінету групу людей. Усі були, мов на підбір, високого зросту.
— З ким саме з цих громадян зустрівся в лісі сторож?
Коли б Сергійкові довелося прожити на світі ще сто років, і то б він не зміг забути цього ненависного стесаного обличчя, цих довгих, кістлявих рук…
— З ним, — не вагаючись вказав хлопець на довгов'язого. — Він мене і по голові вдарив.
Довгов'язий зневажливо знизав плечима.
— Хлопчисько бреше. Старика я ніколи раніше не бачив, — випадковий попутник!
— Виведіть, — звелів слідчий.
Сергійко одвернувся до вікна. Крізь розчинене вікно він побачив, як під вартою провели якусь незнайому людину з круглою бритою головою і короткою щетиною на брезклих, обвислих щоках. Заарештований оглянувся, і на мить їхні погляди зустрілись. Хлопець здригнувся — з такою лютою ненавистю глянули на нього каламутні очі.
— Хто це? — злякано запитав Сергійко.
— Не впізнав? Це ж ваш сторож, якого ти сам привів до табору!
— Ой, що ви, товаришу Орлов! — замахав руками Сергійко. — Це якась помилка: я зроду не бачив цього чоловіка!
— Бачив, дуже часто бачив, але під машкарою. А зараз побачив його власне обличчя. Ось поглянь сюди! — Слідчий дістав з папки фотокартку. — Це лисичанський поліцай Головня. На кого він схожий?
— На нього, — кивнув головою Сергійко на вікно. — Тільки на фото він молодший.
— Природно, адже минуло чимало років. Вашому «дідові Захару» довелося зустрітися з перукарем, щоб розвіяти останні сумніви про свою особу. От, брат, який буває маскарад у житті — трохи складніший, ніж ваш, для карнавалу! А тепер прочитай і підпиши оцей протокол. Вас, товаришу Бойко, — звернувся слідчий до інспектора шкіл, — також прошу підписати і висловити свої міркування про правдивість і продуманість свідчень нашого малолітнього свідка.
Читать дальше