Гнаний своїми думками, Володя вихором мчав вулицею. Біля пасажу він зупинився. Треба заспокоїтись, зібратися з думками.
Віддихавшись, Володя рішуче ввійшов у магазин. Продавець, що знав його, сказав:
— Спізнився… Яків Архипович півгодини тому кудись поїхав.
Володя розгубився.
… Точно в призначений час Альоша підійшов до будиночка Сахна. Його зустріла заплакана Надія Миколаївна.
— Ой Альошо, біда… Вчора увечері на нашого Вітю напав бандит… Він у лікарні… Пробач, ніколи, біжу до нього, морс несу…
— Можна з вами?
— Будь ласка. Вони сіли в трамвай.
— За що ж бандит напав на Вітю?! — стривожено спитав Альоша.
— Валентин Филимонович викрив зграю шахраїв на фабриці, а там заводієм був один на прізвище Поніманський… Ось вони й заманили Вітю в цирк і там мало не вбили…
Ледве Надія Миколаївна згадала Поніманського, як Альоша, забувши попрощатись, на першій же зупинці вискочив з трамвая.
Прибігши додому, він схопив журнал НПВБ і щодуху помчав у міліцію.
— Мені потрібен начальник! — випалив він у черговій кімнаті управління міліції.
— Комісар зараз зайнятий, — відповів йому моложавий підтягнутий капітан, — і…
Альоша урвав:
— Дуже важлива справа! Зрозумійте! Їх усіх треба негайно арештувати, у них зброя! Їх ціла банда!..
Через кілька хвилин Альоша сидів перед комісаром Єлізаровим і, хвилюючись, розповідав про діяльність НПВБ.
— Може, вам щось незрозуміло, — скінчив він, — так ось у нас є журнал, ми туди все записували.
Комісар викликав майора Кульбича і наказав:
— Негайно відправте наших працівників затримати Шкарбуна і Вернасовича. Ось вам журнал, у ньому докладно вказано, де їх можна знайти. Обидва вони співучасники зграї Чернушкіна та Поніманського…
— Я забув вам сказати, — підхопив Альоша, — Шкарбун сховав цілий глечик золота у себе в дворі під собачою конурою, і в нього пістолет є… Йому передав Петро…
Альоша, як міг, змалював зовнішність незнайомця в білому піджаці.
— Кириле Романовичу, то, це ж Тетеря! — здогадався Кульбич.
— Велике усім вам спасибі, — підвівся Єлізаров і потис руку Альоші. — Але було б краще, якби ви одразу прийшли й розповіли нам про все.
Того самого дня були заарештовані Вернасович і Шкарбун, в будинку якого міліція затримала і Бабченка.
Під вагою незаперечних доказів Поніманський, Макогон, Бабченко, Півень, Чистяков визнали себе винними. Зграя розкрала народного добра на 157 тисяч карбованців. Один лише Шкарбун уперто не признавався, що він брав участь в розкраданні матеріалів з фабрики, а особливо — у вбивстві Тетері, але його було викрито показаннями свідків — Альоші, Діми, Володі й Віті та висновком експертизи.
Притягнуто було до кримінальної відповідальності й Вернасовича — за перекуп іноземної валюти й товарів. Зайняв місце на судовій лаві і Світловидов — за хабарництво, підсобництво злочинцям.
Вітя пробув у лікарні тиждень, а полковникові Луговому довелося пролежати довше. Рана була сліпою, потрібна була операція, щоб вийняти кулю. І лише через місяць Андрій Остапович зміг вийти на роботу.
Залишається тільки розповісти про долю хлопчиків. Насамперед, за допомогу, подану органам міліції у викритті запеклих злочинців, Альоша Свиридов, Вітя Сахно, Володя Бабченко і Діма Вакуленко нагороджені медалями «За охорону суспільного порядку».
Вітя й Альоша вчаться в школі і мріють стати працівниками міліції. Вчиться й Діма Вакуленко. А як же склалося життя Володі Бабченка? Багато довелося пережити хлопцеві. Не витримавши важкого удару долі, нагло померла його мати. Але Володя не лишився самотнім. Він знайшов нову сім'ю: його взяв за сина полковник Луговий. Чуйне, уважне ставлення Андрія Остаповича й Марини Тихонівни допомогло Володі поступово забути все пережите. І ми не маємо сумніву, що він буде по-справжньому щасливим.
Відверто кажучи, коли хлопці дізнались, що вони стежили за шахраями, а не за учасниками монархічної контрреволюційної організації, то спочатку були розчаровані. Ну що особливого? Вкрали якийсь там ратин, шили з нього-пальта, продавали…
Але хлопці не мають рації. Розкрадач, що проліз на завод, на фабрику, в колгосп, на склад, в магазин завдає величезної шкоди соціалістичному суспільству. Ці негідні людці підривають економічну міць нашої країни, її оборону. І славна міліція, підтримувана всіма чесними людьми, вдень і вночі, не шкодуючи сил, а коли потрібно, то й життя, очищає від цієї погані нашу радянську землю. Адже в комуністичному суспільстві не повинно бути жодного злочинця.
Читать дальше