— Не тільки ж вам мандрувати. Хочеться і нам, грішним! Тільки я вирішив подорожувати не на такому кориті, як у вас, а на модерному човні! Щоб не залежати від примх вітру. Побачимо, куди ви запливете на вашому вітрильникові!
— Все залежатиме знову ж таки від розуму, — відповів Юрко. — До того ж нам і на вітрильнику непогано.
— А я до вас у компанію не набиваюсь…
— То й пливи, Хвіст, своїм курсом! — випалив Сергій. — Чого прив'язався? Ми тебе сюди не запрошували. Та й не по дорозі нам з тобою!
— Хтозна, може, й по дорозі, — здвигнув плечима Хвостенко, ніяк не проявляючи своїх почуттів на різкі слова Сергія. — Я теж зібрався в подорож. Хіба не бачите?
— Ну й подорожуй собі на здоров'ячко! А нам не заважай! А то вдруге, коли так по-піратськи нападеш, заробиш духопелів!
— Ну, ну, не дуже! Плавайте собі. Адью, сеньйори!..
Він наддав газу — і човен рвонув уперед. Тільки розляглася широка хвиля.
— А-а, не звертайте на нього уваги, хлопці! — махнула зневажливо рукою Марта. — Давайте, мабуть, краще пообідаємо. Юрку, кермуй до берега…
Хлопці враз відчули, як вони зголодніли. Юрко наліг на стерно, і човен узяв курс до піщаного острова, порослого кущами верболозу та молодої вільхи…
Хвостенко не відставав од них. Його човен гасав по морю, як навіжений. До вітрильника не наближався, але й не зникав надовго. Здавалося, Хвостенкові хотілося просто подратувати своєю присутністю хлопців.
Марта підсміювалася, Юрко мовчав, нахмуривши лоба, а Сергій погрожував кулаком.
— А щоб ти перевернувся, Хвіст! Щоб ти сів на мілину, клятий! — кричав він, коли мотор гурчав зовсім близько. — Причепився, як реп'ях до кожуха!
Другого дня, після обіду, раптом зіпсувалася погода. Весь виднокіл затягнуло грозовими хмарами. Рвонув — і вже не стихав, а все посилювався вітер. На морі знялася висока хвиля. Човен почало кидати, як шкаралупу.
Юрко міцніше стис у руках стерно. Гнулася щогла, і вітрило бриніло, як туго натягнута струна.
Хвостенків човен більше не показувався.
— Юрку, причалюй до берега! — прокричала, пересилюючи вітер, Марта.
Але за густою пеленою дощу нічого не було видно, і Юрко повів човен навмання, розміркувавши, що рано чи пізно їх все одно приб'є до берега або до острова.
Сяйнула блискавка, і майже одночасно вдарив грім. Зашкварчав густий дощ.
Море навколо кипіло, мов у казані. Стало ясно, що коли вони не приб'ються До берега, то можуть стати жертвою несамовитої стихії.
Юрко гукнув:
— Марто, сідай за стерно, а ми з Сергієм спустимо вітрило і візьмемося за весла! Бо нас переверне!
Хлопці не без труднощів спустили мокре важке вітрило, ухопилися за весла. Човен почало менше заливати, але він утратив швидкість.
Всі промокли до кісток. І хоча щосили працювали веслами, почали мерзнути.
А гроза не вщухала. Здавалося, хмари зупинились над морем і виливають на нього цілі потоки води, жбурляють униз сліпучо-білими блискавицями.
У хлопців на руках натерлися криваві мозолі, а берега все не було і не було. Вони зрозуміли, що збилися з курсу і пливуть у відкрите море або дрейфують по затоці. Добре, якщо до берега, а якщо вниз — до греблі? Тоді ніч доведеться перебути на човні.
— Марто, візьми більше вліво! — крикнув Юрко. — Вліво! Там має бути берег!
Страшно було дивитися, як шугають у воду блискавиці.
Під час одного спалаху вони побачили по курсу човен Хвостенка. Мотор його мовчав. Сам Хвостенко сидів на днищі, міцно вчепившись руками за борти.
Він їх також побачив. Крізь шум вітру й дощу, крізь відлуння грому долинув його голос.
— Допоможіть! Допоможіть! Сергій кисло усміхнувся.
— Ага, тепер — допоможіть! А що він учора витворяв?
Однак Марта і Юрко не підтримали його.
— Повертай до нього! — наказав Юрко.
Хлопці загребли старанніше. Марта налягла на стерно — і човни почали поволі зближуватись.
— Що сталось? — спитав Юрко.
— Заглух мотор… і весло переломилося… Я ледве встигаю вичерпувати воду! — прокричав у відповідь Хвостенко.
— Зараз ми візьмемо тебе на буксир! Приготуйся — я кину мотузку! — гукнув Юрко.
Він міцно прив'язав один кінець мотузки до щогли, а другий, змотавши в тугий вузол, кинув Хвостенкові. Той на льоту спіймав його і прив'язав до ланцюга на човні.
Зразу ж човни почали зближатись, неможливо стало працювати веслами. Пливли дуже поволі, власне, не пливли, а дрейфували за вітром. Хвиля стала вища і крутіша, почало заливати човни.
Читать дальше