Владимир Малик - Слід веде до моря

Дружба звеличує людину, подвоює її сили, окрилює душу. Справжня дружба завжди чиста, благородна і не ревнива. Вона не терпить неправди, нерівності, приниження і самоприниження. У неї високі і ясні, мов сонце, девізи — любов, довір'я і справедливість…Найщиріша дружба зав'язується в юності, коли серце тягнеться до серця, як залізо до магніта. І залишає слід на все життя!

Умій дружити!

І найміцніша дружба вимагає жертв: тактовності, щирості, уміння давати більше, ніж береш сам, а ще — готовності піти заради друга на все!

Така дружба — то велике щастя!..

Ось і знайома хата на горбку. Круг неї — молодий яблуневий садок, біля ґанку, на грядці, різнобарвні жоржини.

Марта саме прала білизну. Стояла по коліна у воді, засмагла, бронзовотіла, струнка, а навколо її ніг пузирилося біле шумовиння мила. Побачивши хлопців, вийшла на берег, струснула блискучими кучериками.

— Ну, що у вас стряслося? — глянула на їхні схвильовані обличчя.

— Ти знаєш, у Юрка є геніальна ідея, — почав було Сергій, але Юрко глянув на нього так, що він закліпав очима і замовк.

— Що ж це за ідея? — веселі Мартині очі лукаво усміхнулися.

— Ну, яка там ідея… Сергій завжди вигадає хтозна-що та ще й свою ідею припише комусь, — промовив Юрко. — Просто ми хочемо зробити подорож на човні. По морю… На острови…

— Ого! — Марта враз перестала усміхатися. — Уявляю, як це буде цікаво! А мене візьмете?

— Чого ж ми й прийшли! — буркнув Сергій. — Човен же твій.

Марта засміялася з простуватої безпосередності Сергія.

— Човен не мій, а батьків.

— Ну, а ти — батькова…

— Батько у тебе добрий, дозволить, — додав Юрко. — Та ось і він…

До них, розставивши пишні чорні вуса, шкандибав на своїй дерев'янці Іван Іванович.

— О-о, зібралася компанія! Здоровенькі були, хлопці! — привітався він, простягаючи руку. — Чого це ти, Сергію, вовком зиркаєш? Чи, може, накоїв що?

— Ні, — насторожено блимнув оком Сергій, знаючи, що від Івана Івановича можна ждати якої завгодно витівки.

— Як не накоїв?

— Та ні ж, кажу!..

— А ми зараз побачимо… Ану, чого це в тебе кишеня відстовбурчилася? Що там приховав? — І Іван Іванович ухопив однією рукою Сергія за чуба, а другою — поліз до нього в кишеню. — Дивись, якого добра напхав сюди!

І він витягнув із Сергієвої кишені жабу. Невеличка сіра жаба сумирно сиділа на широкій долоні Івана Івановича. Сергій сторопів.

— Е-е, та тут іще щось є! — вигукнув Іван Іванович і, випустивши жабу в траву, знову заліз до кишені. — Так я й думав! Годинник! Той, що зник у мене сьогодні вранці! А я вже нарікав на сороку-білобоку, бо, треба вам знати, сороки люблять поцупити що-небудь блискуче і затягнути до свого гнізда… Аж ось виявляється, що даремно нарікав… Тут така сорока!..

Він відпустив Сергіїв чуб, підняв угору старого кишенькового годинника, що висів на блискучому ланцюжку, і потряс ним над головою.

Сергій почервонів і не знав, що казати.

— Дядьку Іване, їй-богу, я і в вічі не бачив!.. Провалитися мені на цьому місці!

Юрко і Марта реготали. А Сергій стояв, мов облитий водою. Нарешті, Марта, витерши з очей сльози, сказала:

— Тату, не жартуй! Заховай свого годинника! Адже ти спритно засунув його до Сергійкової кишені…

— А жабу? — Іван Іванович розреготався так, що понад водою далеко-далеко покотився його веселий сміх.

— І жабу теж… Не сам же Сергій посадив її туди… Ти ось краще послухай, що ми надумали…

— Ну що ж, кажіть!

— Надумали таке, що потрібен твій дозвіл… Тож спочатку скажи, що дозволиш!

— Ще б чого!

— Ні, скажи, татусю! Скажи! — в голосі Марти вчувалася вимогливість вередливої дитини. Видно, вона знала, що батько не відмовить їй, але їй хотілося перед хлопцями похизуватися своєю владою над батьком, цією сильною, веселою і доброю людиною.

— Та вже де тебе дінеш, — дозволю… Тільки скажи швидше, що ж ви надумали, пуцьвірінки! Бо згораю з нетерплячки!

Марта посерйознішала, подивилася уважно на хлопців, потім на батька.

— Дозволь нам на човні зробити подорож на острови.

Іван Іванович перестав усміхатися.

— Куди?.. Та чи ви знаєте, скільки це кілометрів? Та ще й морем!

— Тим краще! Поживемо кілька днів робінзонами…

— Робінзонами!.. Зустріне міліція — зразу відправить додому!

— Та ми тільки по затоці… Ну, таточку, дозволь!

— Гм, ну, й підвела ти мене під монастир, дочко. Коли б знав… Та нічого не зробиш: дав слово — дотримуй!.. Човна беріть… Але ж човен — це тільки півділа.