Славчо Чернишев - Вітряк

— Буде буря! — звернулась вона до чоловіків. — Щойно говорила по телефону з одним військовим начальником, і він мене попередив. Я вважаю, що краще не відпускати дітей.

Хлопці не на жарт занепокоїлись.

— Цілком можливо, — промовив інженер. — В таку пору бурі бувають.

— Навряд чи буде, — заперечив Андрій. — Прогноз чудовий. Та й Н. під боком.

— Немає ніяких прикмет, — втрутився Максим, стурбовано глянувши на батька.

Інші хлопці глянули на інженера з тривогою і надією. Бай Ілія обвів поглядом море й небо і, поміркувавши, звернувся до лікарки:

— Не знаю, гларуси мовчать. А хоч і буде — нехай хлопці гартуються.

— Боюся, — простогнала жінка.

— Тому й думаєш про бурю. А вона або буде, або й ні. Метеорологія — мов жінка: не вгадаєш, коли буча здійметься, — засміявся він.

Худенька жінка, нічого не відповівши, віддала Сашові сумку, набиту продуктами, й потерту ковдру.

— Я вас благаю, — звернулась вона до Максима, який викликав у неї найбільше довір'я, — будьте обережні. — І тихо додала: — Сашо такий… гарячий, стримуйте його… — хотіла сказати «бережіть його», але посоромилася.

— Будьте спокійні, — змовницьким тоном шепнув їй Максим. — Привезу назад живого й здорового, та ще й з орденом.

— З яким орденом? — перелякано заблимала вона з-під окуляр.

— З орденом… з орденом за морську відвагу…

Лікарка сумно посміхнулася.

— Мерщій, уже пора! — гукнув Колка з човна. Не подобалось йому таке хникання.

Нашвидку попрощавшись, хлопці зайняли свої місця за трьома парами весел; Максим сів за кермо. Бай Ілія з інженером підштовхнули старе корито, весла підхопили його й понесли від берега.

Море було спокійне, мов басейн. Барка легко ковзала по його поверхні.

— Дивіться мені! — гукнув услід бай Ілія з посмішкою, але серйозно сварячись пальцем.

— Добре, добре, — з досадою відповів Максим і тихо подав якусь команду.

Хлопці підняли по веслу в знак привітання. Доктор Липова потяглась їх зупинити, серце в неї стискалось від неясного передчуття і страху, але чоловіки різноголосо гукнули: «Щасливого плавання!», вона сумно махнула хусткою й заплакала. Угледівши це, Сашо скипів від гніву. Ах, як вона його зганьбила, як зганьбила!..

Мати й обидва батьки стояли біля причалу, аж поки барка не стала маленькою, мов дитяча іграшка. Тільки тоді вони пішли на роботу.

В дорогу! В дорогу!

Гребти було весело й легко, душу сповнювало почуття радості, відоме тільки людям, які палко люблять море, але довгий час перебували на суші. Біля човна вода була зелена, легка, світла, далі синя, а на горизонті біла, наче молоко. В ранковому повітрі дальні береги здавались близькими, ясними, дивовижно рельєфними: гребни якийсь десяток разів — і допливеш до їхніх фіолетових тіней. Пороздягавшись до пояса, з червоними хусточками на головах, засмаглі й дужі, хлопці гребли ритмічно, як гребці за часів фараонів. Вони поспішали вийти на простір у ту частину затоки, де вільно гуляє вітер, щоб підняти парус. Уже й лоби у них заблищали, вкрившись дрібним потом, а по спинах потекли тоненькі струминки, а Максим усе ще не давав спочинку. Не гребець той, хто принаймні три милі не висидить за веслом. Сашо весь облився потом, намагаючись не порушити ритму, але відчував, що руки от-от опустяться і товариші його засміють. А тут, як на зло, страшенно захотілося пити. Горло пересохло, нічим стало дихати. Максим помітив героїчні зусилля свого друга, але не поспішав; та коли побачив, що воля покидає хлопця, гукнув його до керма, а сам узявся за весла. Колка презирливо посміхнувся. Андрій педантично продовжував працювати.

Витерши лоба, Сашо жадно припав губами до сулії, потім сів і з задоволенням почав вдивлятися в далечінь. Горизонт був чистий. Обернувся назад. Рибальські човни тільки-но відчалювали од берега. Значить, вони, хлопці, першими вийшли у відкрите море. Сашо знову почав дивитися вперед. Наближалися до острова на середині затоки, за п'ять-шість миль од берега. Вірніше, це був не острів, а величезна скеля, об яку бились вітри й хвилі. Вежа автоматичного маяка біліла, мов башта фортеці. Але так здавалося тільки зблизька. Здаля острів був схожий на пароплав, що стоїть на мертвому якорі в затоці. Колись там була тюрма для політичних в'язнів. До дерев'яного причалу острова можуть приставати лише невеликі суденця. Немає тут ні пристані, ні хвилерізу. Пустка.