Всеволод Нестайко - Повторне зникнення Ципи

— На що ти розраховуєш? Невже ти думаєш, що в тебе щось вийде?

— Думаю, думаю. Є лише два варіанти для виходу з ситуації, в яку поставила мене зустріч з тобою, начальник. Або ти стаєш моїм другом і входиш в долю. Нам якраз потрібен такий кадр, як ти. До речі, у нас уже є друзі з вашої контори, ти будеш не перший. Це найкращий варіант. Він мені імпонує. Я обома руками за нього. Раджу від душі. Я ж ще тоді, пам'ятаєш, сказав — ти мені подобаєшся. Звичайно, для цього першого варіанту будуть певні умови… Ну, а другий варіант — сумний для тебе, начальник, — «мокрий», — Григораш черконув себе долонею по шиї і засміявся. — Так просто я ж тебе випустити не можу. Будь-який третій варіант — сумний уже для мене. І я його змушений виключити. Подумай. Зваж. Розумію, що одразу ти не погодишся. Не можеш. Такий у тебе характер. За це я тебе й поважаю. Даю тобі для роздумів півгодини. Більше не можу. Спускати твій труп під воду треба зараз, поки ще темно. Між іншим, врахуй, нас тут на теплоході багато. Раз я тебе приймаю в каюті капітана, це щось та означає… Давай, думай швиденько. Не буду заважати. — Григораш підвівся і вийшов.

Так, думати треба було швидко, Григораш — професійний злочинець, убивця. Виконати свою погрозу йому не важко. Це ясно. Невже капітан Пилипей не жертва, а злочинець? Тоді й Сокирко. А Вороний? З ворогуючої банди?

Думай! Думай!

Якщо є вихід з тієї ситуації, в яку ти потрапив, то він тільки в твоїй голові. Якщо можна перемогти зараз Григораша, то тільки розумом, хитрістю.

Треба не мовчати, говорити, щось придумувати. Треба йти, як то кажуть, на переговори.

— А які ж умови для дружби? — гукнув Попенко.

— О! Це вже ділова розмова! — весело сказав Григораш, знову заходячи з «кабінету» у «спальню». — Питаєш, які умови для дружби. Ну, яка ж може бути дружба між «злодієм у законі» і праведником — міліціонером? Треба, щоб ти хоч трохи зрівнявся зі мною. Щоб замазався трохи. Щоб і на тобі повисла «мокруха»… Ні, ні, різати, стріляти нікого не треба. Не ті умови. Та й часу нема. От! — Він двома пальцями підняв за залізну пробку пляшку пепсі-коли. — Ця пляшка отруєна. На ній твої відбитки пальців. Поки ти був без пам'яті, я її твоїми пальцями залапав. Цю пляшечку я зараз передам своїм асистентам. Будеш добре себе поводити, — може, й обійдеться. А ні… Пепсі-кола влітку, коли так хочеться пити… довго не стоятиме. До речі, її так люблять діти… На твоїй совісті буде. Іди потім доводь, пояснюй. Ти й не знатимеш, хто, коли, куди її поставить.

Анатолій Петрович похолов. Краще вже зараз вмерти самому. Але це не вихід. Скільки лиха ще наробить цей нелюд! Держись, Толю, держись!

Він презирливо усміхнувся і звів очі на Григораша.

— А ти що, саме дітей боїшся, що труїти їх задумав? Ай-яй-яй! Такий великий, а боїшся дітей. Здорово ж вас Ципа налякав.

Григораш зблід:

— Звідки ти знаєш… про Ципу?

— І про Вороного знаю, — усміхнувся Попенко.

— Звідки? — прохрипів Григораш.

— Це вже ділова розмова. Розв'яжи! — твердим голосом сказав Попенко.

Грпгораш завмер, наче вагаючись. Потім раптом кинувся навколішки, схопив Попенка за плечі і струсонув з усієї сили:

— Ні! Ти скажи — звідки, звідки?!

В очах його були лють і жах.

— Розв'яжи!

— Уб'ю! Всіх уб'ю! — його вже тіпало, як в лихоманці. Він бив зв'язаного Попенка головою об підлогу. Потім підхопився і почав гамселити його йогами, несамовито вигукуючи:

— Уб'ю! Уб'ю!

Підібгавши під себе ноги, Анатолій Петрович намагався захистити живіт і груди. «Ну кінець! Як по-дурному все вийшло!» — майнула думка.

І тут раптом двері розчахнулися, і до каюти вскочили «кооператор», Григорій Тарасович і… капітан Горбатюк. Вони схопили Григораша, скрутили йому руки, повалили на підлогу. У дверях стояв блідий, як мрець, Сокирко.

Прокинувшись, Женя й Вітасик нічого не могли зрозуміти. Чому Анатолій Іванович весь перев'язаний, забинтований і заклеєний пластирем? Звідки взявся капітан Горбатюк? Чому Вітасиків тато такий збуджений і разом з тим сяючий? І чому всі кажуть, що їхня мандрівка на теплоході закінчена, вони зараз сходять на берег і повертаються додому?

Все було неймовірно і незбагненно.

Нарешті, з не дуже послідовної розповіді Григорія Тарасовича вони дізналися про події минулої ночі, про те, як було затримано карного злочинця Григораша і його спільників капітана теплохода Пилипея та співака Сокирка.