В’ячеслав Васильченко - Gaudeamus виконаний смертю

– Привіт, – звернувся він англійською. – Джек Одрі. Австралія. Професор Сіднейського університету, – по-військовому відтарабанив він і протягнув сильну правицю, на якій теж, як і в Мертрена, причеплено масивного годинника. Годинник здригнувся після руху.

«Цей теж лівша, – подумав, згадуючи недавнє знайомство з Мертреном, Богдан. – Напевно, багато талановитих людей – шульги. А як же бути зі мною? Я ж правша? Ага. Смішно».

Богдан відповів на потиск і теж представився, заговоривши англійською, в якій, як і в французькій, почувався як риба у воді. Щось схоже на білу акулу.

– Як ви кажете? – напружився Одрі. – Містер Льи-сьи-цья ?

Ясно. Тест не пройшов. Тоді українець, швидко зметикувавши, «гайнув на компроміс».

– Можете називати мене «містер Фокс», – усміхнувся своїй новій і незвичній «назві» Богдан. – Так вам буде простіше. Та, мабуть, і мені.

– О’кей, містере Фокс, – відразу вхопився за привабливий варіант австралійський професор. – Я тут зупинився поруч, у триста четвертому. Так що сусід… Я ось що хотів запитати, – трохи зам’явся Одрі. – Тут проблемка виникла невеличка. Мені зовсім нещодавно подарували ноутбук, а я не встиг його ще, як слід, освоїти. І принтер роздобув тут у портьє. Підключити сяк-так ще примудрився, а ось завантажити програму ніяк не виходить. Ви як на цю тему? В курсах ?

Одрі дивився на Лисицю повними благання очима, наче той був чарівником країни Оз [16] «Дивовижний Чарівник з Країни Оз» (1900) – назва дитячої книги американського письменника Лаймена Френка Баума. Цю книгу вважають зразком політичної сатири. Багато істориків та економістів розглядають твір як художню алегорію і метафору на політичні, економічні та соціальні події в Америці 1890-х рр. У СРСР широку популярність здобув «Чарівник Смарагдового міста» – переказ «Дивовижного Чарівника з Країни Оз», зроблений Олександром Волковим і виданий ним під своїм ім’ям. Сирота Дороті, віднесена ураганом з Канзасу зі своїм песиком Тото в Країну Жевунів, прямує разом зі Страшилом, Залізним Лісорубом і Лякливим Левом до великого чарівника Оз, щоб той допоміг їм. Кожен іде зі своїм проханням: Дороті хоче повернутися додому, Страшило – отримати мізки, Залізний Лісоруб – серце, Лякливий Лев – хоробрість. і міг вільно подарувати хоч мізки, хоч серце, а хоч і сміливість. – Не бажаєте «зійтися» з комп’ютером? Треба довести цій надто розумній залізяці , що вона, усупереч всьому, все одно – лиш залізяка, створена людським генієм. І що «наше завжди буде зверху»?

Скільки Богдан себе пам’ятав, завжди намагався знайти вихід із будь-якої ситуації, вірячи, що він неодмінно існує. Навіть тоді, коли здається, що ситуація абсолютно безваріантна . Тому й брався безвідмовно майже за будь-яку роботу, стаючи для когось помічником або рятівником. Бо не любив програвати. Це було не в його правилах. А їх він майже ніколи не порушував. Не відступив і цього разу.

– Можна, – придавив нещодавній гнів Лисиця.

Обставини змінити він не міг. Тому лишалося міняти ставлення до них. Усе, як книжка пише. І хоч Келлер з Одрі навіть не могли подумати, що між ними вже давно таємна змова (вони явно «найнялися» зіпсувати Богданові вечір), у них все вийшло. Але – може, саме так і треба? І Лисиця справді «добрий янгол щастя»? Принаймні – для них… Принаймні сьогодні…

– Супер! – видихнув радісно Одрі, – ви мене дуже виручите. Я знав, що не залишусь сам на сам з цією клятою машинерією. Я вже й так, і сяк до неї, а вона…

Натхненний відповіддю, австралієць збадьорився. І це відразу ж просяяло в його вигляді й настрої.

– Ходімо, – кивнув Богдан. – Бо в мене ще багато роботи. Обживатися треба. Та й до завтра готуватися. Дещо треба шліфонути.

Говорив він упевнено. Його голос належав людині, звиклій робити все зважено, передбачливо й ґрунтовно.

Одрі рушив першим. Богдан – за «поводирем». Сподівався, із Сусаніним у нього спільного мало. Та й іти недалеко. Не встигне…

У номері Богдан відразу ж підійшов до столу. Побачив там ноутбук IBM T42p, принтер Canon I-80, купу дротів і книжку. Зробивши ще крок, зміг розгледіти її. Роман Патріка Беккереля «Серце під мантією»…

– Моє не завжди слухняне господарство, – прокоментував містер Джек побачене Богданом і, вказавши на книжку, додав: – Крім ось цього. Тут у мене завжди все гаразд. Читати шалено люблю. І сам пописую. Правда, похвалитися поки нічим. Та все, гадаю, попереду. Особливо ваблять історичні таємниці, нерозгадані чи недостатньо відкриті й пояснені. Вони для мене – як наркотик. Варто захопитися якоюсь, як іду в неї з головою. Стаю рабом. А з цим романом працюю – як з підручником. Тут автор показав уміння одягнути у форму художнього твору одну з таких незвіданих до кінця таємниць, якою є історія Ордену абскондитів. Твору багатопланового, багаторівневого, твору зі складною архітектонікою, мережею вміло переплетених сюжетних ліній і системою образів. Загорнув відому таємницю в тогу авторського бачення, показуючи читачеві нові, невидимі до того грані, оголяючи приховані зв’язки, небезпідставно народжуючи неймовірні гіпотези, що йдуть через сучасність у майбутнє. Схиляюся перед майстерністю мсьє Беккереля і вважаю його своїм учителем.