Андрій Кокотюха: Лихе око

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

Цикл «Павутиння мороку»

Книга ІІ

© Кокотюха А., 2021

© DepositPhotos.com / Deerphoto, motortion, alexkich, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021

– От стара відьма!

– Їй п’ятдесят чотири. Сьогодні, якщо не забув. Не така вже й стара.

– На вигляд їй значно більше!

– Відсидиш стільки, скільки вона, – на себе в дзеркало глянеш.

– Тьху на тебе! І я тебе благаю, скільки вона там відсиділа!

– Коли зачинила тебе на добу, ти вив і кричав, що більше не витримаєш. Якби в колонії було добре, обмеження волі не було б покаранням.

– Ой, а на волі дуже добре! Живемо, наче в зоні.

– Ти сам довго в зоні жив? На смак її куштував? І взагалі, відколи це ти обзиваєш жінок старими, хлопчику?

Вадим Граф не любив, коли дружина так його називала. Зоя постійно підкреслювала їхню різницю у віці, не аж таку велику, на його думку. Подумаєш, якихось три роки. Щоразу, коли вона так дражнилася , Граф картав себе за нестриманість.

Ще коли їхні стосунки почалися і Зоя пояснювала стриманість і невпевненість у собі своєю нібито старістю, він у пориві сказав чисту правду. Давно помітив за собою: до ровесниць, а тим паче – до молодших за себе його не тягне, та й не тягнуло особливо. Навпаки: ще підлітком заглядався на старших жінок, називаючи їх зрілими.

Зою сповідь залицяльника не надто переконала. Проте згодом пояснила, оперуючи науковими, переважно медичними термінами: Вадим має комплекс, подібний до Едипового. Він не зрозумів, що мається на увазі, й вона витлумачила – це коли син відчуває статевий потяг до матері, а доця – до татуся. Граф тоді щиро образився. Зоя поспішила пояснити: висловилася фігурально. Ну його в баню, той секс. Якщо дивитися ширше, чоловік із такими налаштуваннями просто бачить у всіх жінках мамку . Легше не стало, Вадим уперто все заперечував. Наполягав на іншому трактуванні: цінує в жінках досвід – а досвід, у його розумінні, приходить із віком.

– Нехай. – Граф здав назад. – Не стара, о’кей. Але – відьма, тут не попреш. Так би й спалила мене на попіл! Бачила, як вона витріщалася!

– На мене так само, – парирувала Зоя. – І цей погляд, хлопчику…

– Знову ти за своє! – Вадим тупнув ногою.

– Зараз поводишся, мов хлопчисько переляканий, погодься.

– А ви всі не перелякані!

– О! – Зоя з переможним виглядом тицьнула пальцем йому в лоба. – А кажеш: телющила свої баньки на одного тебе. На всіх вона так гляділа. В кожному дірку пропалила. Мені досі отут пече.

Дружина взяла Вадимову руку, приклала між грудей.

– На нас дивляться оті твої. – Граф кивнув через плече, не повертаючи голови.

– Хай собі. – Зоя ще сильніше притиснула руку. – Б’юся об заклад, вони зараз одне від одного відвертаються. І ненавидять одне одного.

– В усьому ти винна, Зоє. Так Віра каже.

– Нє-а . Я винна лише в тому, що була одружена з її сином. Що носила його прізвище, а значить – і її. Ще більша моя провина – в тому, що гідно поховала свого чоловіка. Гляділа й далі навідую його могилу на новому кладовищі, а це їздити аж на «Дружбу» [1] «Дружба» – неофіційна назва Корбутівського цвинтаря, міського кладовища в Житомирі. Складається з двох частин, старого й нового. Нове відкрите 1999 року. . І не пішла в монастир, отой, на Мальованці [2] Мальованка – мікрорайон у передмісті Житомира, де розташовано Свято-Анастасіївський жіночий монастир. . Навпаки: зняла жалобу й одружилася вдруге. Найбільший злочин – узяти твоє прізвище, коханий.

– Ага. Вона називає тебе Графинею.

– Не лише вона. Та з Віриних вуст це звучить або звинуваченням, або вироком, або прокляттям.

– Я ж кажу – відьма!

– Без тебе знаю. Їдьмо звідси, тепер нас пропалюють очима родичі.

– Ой, які вони нам родичі!

– Тобі – справді ніякі. Мені – так. Гадюча сімейка.

Зоя не витримала, озирнулася.

Демонстративно взяла Вадима під руку, повела до їхнього червоного «камаро», «п’ятірки» [3] Мається на увазі п’ята модель «Шевроле Камаро» (Chevrolet Camaro), у продаж надійшла 2009 року. , за смішною ціною купленої з рук. Та вже біля машини, взявшись за ручку водійських дверцят, Зоя на мить завмерла, ступила вбік, передала ключі чоловікові.