Андрій Кокотюха - Лихе око

– Вона зробила подарунок собі. Тепер ми пересварені, хай навіть не всі раніше були аж такими дружними. Особливо Зої це стосується.

Світлофор блимнув зеленим.

– Насправді Зоя – найкраще, що могло статися з тим телепнем Антоном. Не можна так про покійників, та хай уже Бог мені простить. – Віктор перехрестився, рушив далі. – Вона не проста, згоден. Мала певний розрахунок, бо я, хоч убий, не повірю в її щирі почуття до мого нещасного недолугого племінника. І, визнай це, дуже спритно, розважливо розпорядилася успадкованим після його загибелі майном.

– Віру колишня невістка образила. Визна´ю.

Фролов пропустив поперед себе кілька автівок, потім повернув, де треба.

– Подумаймо про інше, Єво. Про нас із тобою. Я дуже добре знаю свою двоюрідну сестричку. Чи не найкраще з вас усіх. Для неї родичів не існувало, хіба крім рідного сина. Заради нього, нехай Антон і був телепнем, Віра була готова на все.

– Ми відчули це на собі, – мовила Єва. – Але не забувай: так ставиться до своїх дітей більшість матерів у всьому світі. Зараз не перебільшую ні грама.

– Гроші родичів не люблять – такий Вірин життєвий принцип. – Фролов дивився на дорогу, говорив і, здавалося, не слухав дружину. – Сьогоднішній її вибрик довів, що для неї нічого не помінялося. І мені справді не зрозуміло, в який спосіб сестра намагається отримати оту компенсацію. Чим тиснутиме на всіх і кожного.

– Та історія, чотири роки тому…

– Дурня, – різко обірвав Фролов. – Ти забула, то я тобі нагадаю. За першою освітою я юрист. І якби мав поряднішого партнера, то фірма «Фролов і партнер» досі б квітнула й пахнула. Бог із ним, то в темному минулому. Кажу тобі, як непоганий юрист: тією історією Віра не може тиснути на нас повноцінно. Всі замазані? Згоден. Я давав поради, які знадобилися? Так. Я підключив потрібних людей? Було діло. Тільки є, Єво Іванівно, ота правда, розкриття якої ти, конкретно ти боїшся, невигідна Вірі насамперед. Тобі пояснити, чому так, чи сама здогадалася?

– Не треба, – сказала Єва після короткого роздуму. – Але для чого тоді сьогоднішня вистава?

– Для кого , – виправив дружину Віктор. – Театр однієї акторки. Для вісьмох глядачів. Невже досі не дійшло, що Віра просто залякувала, тиснула на емоції, і, як бачиш, це їй вдалося. Хоча б тому, що ми обговорюємо всю цю каламуть.

«Опель» зупинився навпроти їхнього будинку.

Єва прочинила дверцята – та враз потягнула на себе, знову зачинила, розвернулася до чоловіка півобертом.

– Я знаю тебе сімнадцять років, Вікторе Аркадійовичу. Ти розклав усе по поличках. І все одно тебе щось напружує. Навіть лякає. Ні?

– Палиця має два кінці, – кивнув Фролов.

– А без приказок та інших зразків образного мислення?

– Напружує і лякає те саме, що мало б заспокоїти.

– Поясни.

– Гаразд. – Віктор так само повернувся до Єви, тепер вони сиділи око до ока. – Моя сестра дуже часто діяла нераціонально, нехай і впевнено. Сказав би навіть: усупереч будь-якій логіці. Так, розкриття карт чотирирічної давнини – правда про те, що тоді сталося, – Вірі невигідне. Але ще більше її зізнання невигідні всім нам укупі. Всім вісьмом, навіть Графові, хлопчиськові, котрий тут узагалі ні до чого. Віра один раз сильно вдарить себе. І сім, ні, вісім ударів завдасть нам. Кожному – і всім разом. Ми злочинці, Єво. Наші дії підпадають під статтю кримінального кодексу. Кому треба, той знайде не одну. Спитаєш, до чого тут Вадик Граф? Відповім: проблеми матиме Зоя, а, отже – бумерангом ударить по ньому. І це не все.

Поки говорив, на обличчя дружини впала сіра тінь.

– Є ще щось, про що я не знаю? – поцікавилася глухо.

– Ви всі дуже погано знаєте Віру. Певен, вона вже приготувала чимало неприємних сюрпризів. Порівняно з ними, магія вуду – дитяча пісочниця. Повір, моя старша сестра здатна зіпсувати життя кожному з нас більше, ніж це зробить кримінальний кодекс. Як на мене, то краще б уже статтею кодексу все і обмежилося.

– Ти серйозно зараз? Ми ж ніколи досі про це не говорили?

– А ти хіба забула, що ми раніше, до всіх тих подій, не надто тісно родичалися? Я б охоче попередив усіх приречених…

– Приречених?

– Віра сьогодні винесла вирок кожному з нас. Я не жартую й не нагнітаю. Чи є вихід? Треба думати. Але ж, бач, ніхто ні з ким не хоче балакати. Кожен сам за себе проти Віри не встоїть. Хіба…

– Що – хіба? Є вихід?

– Хіба Віра помре. Раптово. Якою смертю – несуттєво, вона будь-яку заслужила.

Від почутого Єву Фролову пересмикнуло.