Джон Гришэм - Острів Каміно

Не минуло й дванадцяти годин після крадіжки, як сорок агентів ФБР працювали в поті чола, вивчали відеозаписи й аналізуючи всі отримані дані.

Ближче до вечора четверо мисливців зібралися за картковим столиком і відкрили пиво. Денні невпинно балакав, згадуючи те, що вже дюжину разів було обговорено. Викрадення вдалося, але після будь-якого злочину лишаються сліди. Помилки будуть неодмінно, а той, хто здатен передбачити хоча б половину з них,— геній. Фальшиві документи буде виявлено. Поліція дізнається, що злочинці задовго до крадіжки не раз навідувалися до бібліотеки. Хтозна, скільки записів зробили камери? Десь могли лишитися волокна з їхнього одягу, відбитки їхніх кросівок і таке інше. Вони не сумнівалися, що не залишили відбитків пальців, але зрештою й таке не можна було цілком виключати. Усі четверо були досвідченими крадіями, а тому чудово це розуміли.

Ніхто не помітив маленької смужки пластиру на лівому зап’ясті Джеррі, а сам він вирішив не зважати на ранку, переконавши себе, що ця дрібниця не має значення.

Марк дістав чотири пристрої, які на вигляд нічим не відрізнялися від п’ятого айфона — був на них і ідентичний логотип, — але то були не смартфони, а прилади супутникового зв’язку з миттєвим доступом у будь-якій точці світу, відомі під назвою Sat-Trak. Мережі мобільного зв’язку не було, а отже поліція не мала жодної можливості ані відстежити їх, ані прослухати. Марк знову нагадав, що всі вони, включно з Ахмедом, упродовж майбутніх кількох тижнів мають постійно бути на зв’язку. Пристрої Ахмед дістав з одного зі своїх численних джерел. Кнопки вмикання-вимикання на них не було: щоб їх активувати, треба було ввести тризначний код. Після цього кожен користувач мав набрати власний п’ятизначний пароль, щоб отримати доступ. Двічі на день — рівно о восьмій ранку й о восьмій вечора — усі п’ятеро членів команди мали передати своїм пристроєм лише одне слово: «Чисто». Затримки заборонялися, і їх слід було негайно тлумачити як сигнал біди: факт, що хтось не відрапортував, свідчив про те, що хтось якимось чином вийшов на його Sat-Trak, а головне — на нього самого. Після п’ятнадцятихвилинної затримки в дію вступав план Б, згідно з яким Денні з Треєм мали якомога швидше перебратися з рукописами до другого притулку. Якщо на зв’язок не виходили Денні або Трей, то всю операцію слід було вважати проваленою, а Джеррі, Марк і Ахмед мали негайно виїхати з країни.

Для поганих новин застосовувалося коротке повідомлення «Червоний». Воно означало — без жодних питань і зволікань,— що 1) щось пішло не так; 2) якщо можливо, треба перевезти рукописи в третій притулок і з) слід якомога швидше будь-що виїхати з країни.

Якщо когось візьме поліція, він мусить мовчати. Кожен вивчив імена родичів своїх поплічників і їхні адреси, щоб усі члени команди в будь-якому разі були повністю віддані справі й один одному. Відплата була гарантована. Ніхто не міг розколотися. Ніколи.

Попри всю зловісність цих приготувань, настрій у них досі був веселий, навіть святковий. Вони втнули блискучу справу і якнайпрофесійнішим чином втекли з місця злочину.

Досвідчений утікач Трей залюбки ділився своїми історіями. Утікати йому вдавалося тому, що кожного разу він мав план, що робити після втечі, тоді як більшість в’язнів думає лише про те, як би їм вибратися. Те саме й зі злочинами. На планування йдуть дні, ба навіть тижні, та коли справу зроблено, ти починаєш сумніватися, що робити далі. А тут потрібен план.

Та їм ніяк не вдавалося узгодити свій план. Денні й Маркові кращим варіантом видавалася швидка гра: зв’язатися з Принстоном не пізніше, ніж за тиждень, і вимагати викупу. Так вони позбулися б рукописів, не мали б турбуватися про те, як їх захищати чи переміщувати, і добули б готівку.

Більш досвідчені Джеррі і Трей вважали, що слід почекати. Нехай осяде пил, новина пошириться на чорному ринку, а час дасть їм змогу переконатися, що ніхто їх не підозрює. Зовсім не обов’язково було продавати вкрадене саме Принстону: неодмінно з’являться й інші охочі.

Обговорення було довге й почасти напружене, проте супроводжувалося жартами, реготом і потоком пива. Нарешті зійшлися на тимчасовому плані. Джеррі й Марк мали наступного ранку вирушити додому: перший у Рочестер, а другий — у Балтимор через Рочестер. Вони мали, причаївшись, упродовж наступного тижня стежити за новинами і, звісно, двічі на день виходити на зв’язок. Денні і Трей мали берегти рукописи й перевезти їх десь через тиждень у другий притулок — дешеву квартирку в робітничих кварталах Аллентауна, штат Пенсильванія. Через десять днів до них мали там долучитися Джеррі й Марк, щоб разом розробити остаточний план. Тим часом Марк мав зв’язатися з потенційним посередником — своїм давнім знайомим, добре відомим у тьмяному світі збуту крадених творів мистецтва й артефактів. Удаючись до мови натяків, якою звикли спілкуватися гравці цього таємного ринку, Марк дасть зрозуміти, що йому щось відомо про рукописи Фіцджеральда. Але більше ніхто нічого не скаже, доки вони не зустрінуться знову.