Джон Гришэм - Бар Когут

Він виставив будильника на восьму наступного ранку і пояснив мамі за кавою, що йому потрібно повернутися в столицю. Вибач, що залишаю тебе раніше, ніж планувалося, мамо, і вибач, що залишаю тебе наодинці із твоїм пришелепкуватим сином, мамо, але мені пора забиратися звідси. Я йому не нянька. У мене своїх проблем удосталь.

Перша проблема — «Форд Бронко», який він водив ще старшокласником. Одометр закляк на позначці 187 тисяч миль, коли він навчався на другому курсі коледжу. Автомобіль нагально потребував нового бензонасоса, і це була тільки одна з багатьох запчастин у переліку вкрай необхідних. Останні кілька років Марк нашвидкуруч скріплював двигун, трансмісію і гальма липкою стрічкою та дротом, але з бензонасосом йому не щастило. Він працював, але малопотужно, і розігнатися швидше сорока дев’яти миль на годину «Бронко» не міг. Аби багатоколісні фури на швидкісних трасах не розірвали його на шмаття, Марк блукав манівцями штату Делавер та Східного узбережжя. Отож; двогодинна поїздка з Довера до центру Вашингтона забрала вдвічі більше часу.

Але завдяки цьому він мав час поміркувати над іншими своїми проблемами. Друга з них — зашморг студентської позики. Він закінчив коледж із боргом у 60 тисяч доларів, але роботи не знайшов. Батько, який начебто вигідно одружився, також; мав борги й застерігав Марка від подальшого навчання. «Якого дідька, синку? — сказав тоді він. — Уже й так за чотири роки освіти шістдесят тисяч коту під хвіст. Облиш, поки гірше не стало». Але Марк, який вважав, що немає нічого тупішого, ніж дослухатися до фінансових порад батька, пару років підробляв деінде барменом та рознощиком піци й постійно торгувався з позикодавцями. Тепер, озираючись назад, він не міг точно визначити, коли в нього виникла ідея вступити до юридичної школи, але він пам’ятав, як було підслухав бесіду двох студентів, які обговорювали важливі речі, водночас невпинно хиляючи. Марк тоді працював барменом, у залі було не вельми людно, а після четвертої чарки горілки з журавлиновим соком хлопці базікали так голосно, що чутно було геть усім. Він тоді почув багато цікавого, але найбільше йому запам’яталось таке: «Великі столичні юрфірми наймають мов божевільні» та «Одразу платять півтораста штук на рік».

Незадовго до того він зустрів приятеля з коледжу, який навчався на першому курсі юридичної школи Фоґґі-Боттом у Вашингтоні, і той хлопець поділився з Марком своїми планами — пройти прискорений курс за два з половиною роки й влаштуватися в якусь поважну фірму на велику зарплату. Уряд усім без винятку роздає студентські позики — будь-хто може здобути освіту; звісно, він закінчить школу з величезним боргом, але нічого страшного — відіб’є за п’ять років. Принаймні, той приятель вважав, що «інвестувати в себе», нехай і позиченими грошима, заради гарантованих великих заробітків у майбутньому — справа, варта того.

Марк проковтнув наживку та почав готуватися до вступного іспиту для юридичних шкіл. Він набрав не дуже вражаючий бал —146, але екзаменаторів у Фоґґі-Боттом це не хвилювало. Як і його тоненьке резюме випускника коледжу з хирлявим середнім балом 2,8. ЮШФБ прийняла його з розпростертими обіймами. Йому миттю оформили позику. Шістдесят п’ять тисяч баксів переказувало Міністерство освіти на рахунок ЮШФБ щорічно. І зараз, коли йому залишилося провчитися лише один семестр, Марк знічено дивився в очі реальності: за освіту в коледжі та юридичній школі, плюс відсотки, він має повернути 266 тисяч доларів.

Ще одна проблема — робота. З’ясувалося, що ринок праці не такий уже й місткий, як подейкували. І не такий жвавий, як це подавалося в глянцевих брошурках і на підступному сайті ЮШФБ. Випускники провідних юридичних шкіл ще могли знайти роботу з великою платнею. Але Фоґґі-Боттом з ними й поряд не стояв. Марк примудрився пробитись у середньої руки юридичну фірму, яка спеціалізувалася на «урядових відносинах», тобто ні на чому іншому, як на лобіюванні. Його початковий оклад ще не затвердили — правління фірми засідатиме тільки на початку січня і тоді вже підсумують минулорічні прибутки й складуть приблизну тарифну сітку. Через декілька місяців у Марка відбудеться важлива розмова з «позиковою консультанткою» щодо реструктуризації студентського боргу та можливостей виплати цієї купи на купі. Вона вже виказала занепокоєність його незнанням щодо того, скільки він отримуватиме на роботі. Марка це теж непокоїло, особливо через те, що він там нікому не довіряв. Хоч як би він себе не обманював, у глибині душі Марк знав, що в нього досить хитке становище.