Джон Гришэм - Бар Когут

— Ти й справді стурбований.

— Так. А ти ні? Ми маємо справу з одним із найбагатших людей з необмеженими можливостями і, крім того, порушуємо закони направо й наліво.

— Тисяча триста порушень, якщо точніше.

— Як мінімум.

Підійшов офіціант і запитав про десерт. Замість нього вони замовили бренді. Тодд сказав:

— Я сьогодні чотири рази дзвонив Дженні Вальдес із «Коен-Катлер». Безрезультатно. Уявляю, який там у них зараз хаос. Обробити двісті двадцять тисяч позовів — це тобі не смішки. Спробую ще завтра. Треба упевнитися, що назва нашої фірми буде надійно схована, і треба, щоб нас повідомили, якщо хтось буде винюхувати.

— Гаразд. Як ти вважаєш, Брум не заявиться завтра в суд?

— Особисто ні, але може надіслати спостерігача.

— Ти з мене параноїка зробиш.

— Ми в бігах, Марку. Параноя нам не завадить.

АБИ ЇХ НЕ ВПІЗНАЛИ в коридорах суду, у яких вони колись полювали, відповідачі скористалися службовим ліфтом заднього входу, про який мало хто з юристів знав. Проте Філ знав і провів хлопців через лабіринт коротких коридорів із рядами дверей кабінетів суддів, секретарів і діловодів. Марк і Тодд надягнули піджаки й галстуки, бо їх могли сфотографувати для газет. Вони ні з ким не розмовляли і, якщо бачили знайоме обличчя, то відводили очі.

О дев’ятій п’ятдесят, вигулькнувши з нетрів будинку, вони увійшли до залу, де головував вельмишановний Авраам Еббот із шостого відділу суду загальних сесій. Аби взнати, хто ними цікавиться, відповідачі швидко озирнули аудиторію. Там було чоловік тридцять глядачів, трохи більше, ніж зазвичай приходить на першу явку. Вони сіли на місцях захисту, спиною до натовпу, в той час як їхній адвокат вступив у розмову з прокуроркою. Суддя Еббот сидів на лаві й заповнював якісь документи. Нізвідкіль вигулькнула Гедлі Кавінесс і нахилилася поміж ними.

— Просто заскочила аморально вас підтримати, хлопці,— прошепотіла вона.

— Дякуємо, — озвався Марк.

— Ми думали подзвонити тобі вчора ввечері, — сказав Тодд.

— Я була зайнята.

— А сьогодні ввечері?

— На жаль, вже домовилася про побачення.

— Що за одна та пані Ріді?— спитав Марк, кивнувши в бік сусіднього столу.

— Абсолютно некомпетентна, — усміхнулася Гейді. — І вкрай тупа, щоб це зрозуміти. А втім, та ще паскуда.

— Газетярі тут є? — поцікавився Тодд.

— Отой у рудуватому піджаку, у четвертому ряді зліва, з «Пост». Більше нікого не знаю. Мені час бігти. Не загубіть мій номер і зателефонуйте, як звільнитеся.

Вона щезла так само швидко, як і з’явилася.

— Звільнимося? Як-от із тюрми? — прошепотів Марк.

— Люблю цю потіпаху, — промурмотів Тодд.

Відчинилися дальні двері праворуч, і в зал завели трьох в’язнів у помаранчевих комбінезонах, скованих одним ланцюгом. Усі троє — молоді чорношкірі хлопці, яких узяли прямо на злих вулицях Вашингтона й, напевно, засадять на роки в тюрму. Якщо вони досі не в якійсь банді, то у в’язниці швидко до когось пристануть, бо гуртом там легше вижити. Протягом їхньої недовгої кар’єри адвокатів у кримінальних справах Марк і Тодд вислухали доволі розповідей про жахи тюремного трибу життя.

Діловод викликав Фрейжера та Лусеро. Вони встали, підійшли до лави судді разом із Філом і глянули в невсміхнене лице судді Еббота. Його першими словами були:

— Не скажу, що впізнаю когось із вас, хоча мені казали, наче ви тут уже бували.

Так, бували, проте вони не прохопились ані словом.

— Пане Фрейжере, ви обвинувачуєтеся в порушенні статті п’ятдесят чотири «бе» кримінального кодексу округу Колумбія: незаконна юридична практика. Чи визнаєте ви свою вину?

— Не визнаю, Ваша честь.

— А ви, пане Лусеро, за тим самим обвинуваченням?

— Не визнаю, Ваша честь.

— Іще є третій відповідач, пані Зола Маал, також відома під ім’ям Зола Паркер, я так гадаю, це її фаховий псевдонім. То де ж ця пані Маал?

Він подивився на Марка, який знизав плечима, мовляв, і гадки не маю. Подав голос Саррано:

— Ну, Ваша честь, складається враження, що вона залишила країну. Її сім’ю депортували в Африку, і мені сказали, що вона, імовірно, теж поїхала туди, щоб їх підтримати. Я не представляю її в суді.

— Чудово, — сказав суддя Еббот, — дивовижа стає ще дивнішою. Ваші справи передаються на розгляд досудовій колегії. Якщо буде висунуто обвинувачення, вас сповістять про дату слухань. А втім, я певен, процедуру ви знаєте. Маєте якісь питання, пане Саррано?

— Ні, Ваша честь.