Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

Він дістав звідти рушник та сухе вбрання, переодягнувся і кинув мокрі речі у валізу.

Виглянувши на вулицю, чоловік переконався, що поблизу нікого нема, і жбурнув свою ношу у річку. Та миттю потонула. Озираючись, Роджер швидко покинув пристань і пішов провулком, що виводив на 27-му вулицю.

Уже біля входу в метро Шерман почув сирену і побачив, як дві поліцейські машини промчали у напрямку 5-ої вулиці. Він задоволено кивнув, спустився у метро, сів на потяг і вийшов на 110-ій вулиці, де нарешті дозволив собі спіймати таксі.

— Мейсон стріт, — сказав водієві.

Жуючи гумку, час від часу поглядав через заднє вікно, чи ніхто за ним не стежить. На куті Мейсон стріт Шерман вийшов з таксі і прогулявся до Едісон стріт. Потім він звернув наліво до бульвару Лоуренс, і, все ще тримаючись у тіні, швидко закрокував до будинку Коррін Інгліш.

Його плащ був мокрий від дощу, вода стікала з натягнутого на обличчя капелюха, але чоловік не зважав на це, а крокував, не виймаючи рук із кишень. Щелепи у нього ритмічно рухалися.

У Коррін світилося. Чоловік штовхнув ворота, пройшов доріжкою на ґанок, притулився до вікна і прислухався.

За вікном було тихо, але він продовжував прислухатися. Тиша. Тоді підійшов до дверей і подзвонив. Кілька разів тиснув на кнопку, але ніхто не відповідав.

Нарешті у холі спалахнуло світло, і вхідні двері відчинилися. Коррін стояла, тримаючись за стіну, і дихала на нього перегаром.

— Хто це? — запитала жінка, вдивляючись у темряву.

— Ти так скоро мене забула, Коррін? — запитав тихо.

Шерман відчув, як жінка напружилась і потягнулася рукою до клямки. Він підпер двері ногою, аби не дати Коррін їх зачинити.

— Чого ти хочеш? — похмуро запитала та.

Він вивчально дивився на неї.

— Ти мені не зателефонувала, а я так чекав... Можна зайти?

— Не хочу, щоби ти заходив, — Коррін спробувала зачинити двері. — Я взагалі не бажаю тебе бачити.

Шерман штовхнув її у хол.

— Я змок, — вкрадливо мовив він. — Ти бачила Інгліша?

Жінка відвернулася, невпевнено пішла до вітальні та схилилася до вогню, щоб узяти склянку бренді. На столі стояла напівпорожня пляшка.

Шерман зняв мокрий плащ і капелюх, кинув їх на підлогу й тихенько зачинив двері. Усміхаючись, чоловік рушив за нею.

— Ти не відповіла на запитання. То що, бачила Інгліша?

— Бачила, — вигукнула жінка знервовано і впала на диван, розхлюпавши зі склянки трохи бренді.

— Не чую радості у голосі, — протягнув Роджер. — Наша ідея не спрацювала?

— Твоя ідея, — поправила Коррін. — Твоя дурна ідея. Ніку було наплювати.

Шерман підійшов до секретера, налив собі бренді й повернувся до вогню. Вдихнувши запах напою, він задоволено схилив голову.

— Непогано. Рой купував?

Коррін люто дивилася на непроханого гостя.

— Хто тобі дозволив?! — вигукнула войовниче. — Хто ти такий, аби приходити сюди і пити моє бренді?

Він голосно засміявся.

— Не сміши мене, Коррін. Невже ти забула про події ранку?

Її обличчя потемніло.

— Викинь це з голови. Я не знаю, що зі мною сталося. Не хочу тебе бачити і слухати твої дурні ідеї.

— Ідея була прекрасною, — Шерман зробив ковток і поставив склянку. — Розкажи мені, що там сталося.

— Пішов ти!.. Це було жахливо! — емоційно вигукнула Коррін і розплакалася. — Я б хотіла взагалі цього не робити. Вони... всі вони насміхалися з мене.

— Хто насміхався? — перепитав чоловік, насторожившись.

— Не знаю... Вони. Мені ніхто не повірив. Він був такий, чорт забирай, спокійний, а я така п’яна.

— Хто «вони»?

— Люди у барі, ти що — тупий?! — пронизливо закричала Коррін. — А про кого, думаєш, я тобі розповідаю? Один із них назвав мене п’яною вуличною дівкою.

— То ти сказала Інглішу чи ні? — запитав Шерман, дивлячись на неї.

— Звичайно, що сказала! Він узагалі ніяк не відреагував. Мовив, що це не його справа і, тим більше, не моя, — втираючи сльози, говорила Коррін. — Інгліш попросив якогось бовдура з клубу відвезти мене додому. Отак спрацювала твоя дурна ідея.

Шерман задоволено кивнув. Він дізнався те, що йому було потрібно: свідків скандалу Коррін виявилося достатньо. Допивши бренді, Роджер протер тонкі губи хустинкою.

— Тобі, напевно, буде цікаво дізнатися, — повільно проказав він, — що після того, як тебе відвезли додому, Інгліш поїхав до Вінса. Він застав Джулію та Вінса саме так, як ти йому розповіла. Інгліш застрелив хлопця, а потім і Джулію. Поліція вже на місці злочину, й Інгліш, напевно, заарештований за вбивство.