Деннис Лихэйн - Містична річка

— У саду. Жіночий черевик. Шостий розмір.

— Не доторкайтеся до нього, — сказала Карен Г’ю.

— Ще б пак! — сказав Вайті, а Карен обдарувала його одним із тих поглядів, від яких усе холоне всередині вас. — Вибачте, я сказав: «Ще б пак!», тобто, звичайно ж, мем, ніхто до нього не доторкнеться.

Шон повернувся назад до дерев, і червона пляма була вже не плямою, а відірваним трикутником тканини, який завис на тонкій гілці, на рівні плеча. Усі троє стояли перед ним, аж поки Карен Г’ю відступила назад і зняла чотири фотографії з чотирьох різних кутів, потім засунула руку до своєї сумки й стала там щось шукати.

Це був обривок нейлону, Шон у цьому не сумнівався, мабуть, від жакетки, просякнутий кров’ю.

Карен використала пінцет, щоби зняти нейлоновий обривок із гілки, й оглядала його з хвилину, перш ніж опустити в пластикову торбинку.

Шон зігнувся й, нахиливши голову, заглянув у рівчак. Потім подивився на його протилежний берег і побачив те, що могло бути слідом черевика, вдавленого в м’який ґрунт.

Він штовхнув Вайті ліктем і показав рукою, аж поки той також не побачив слід. Потім туди поглянула Карен Г’ю і негайно зробила кілька знімків своїм службовим «Ніконом». Вона випросталася й перейшла через місточок, підійшла до берега й зробила ще кілька фотографій.

Вайті опустився навпочіпки й заглянув під місточок.

— Схоже, вона тут ховалася протягом короткого часу. Коли з’явився вбивця, вона вибігла на протилежний бік рівчака й знову кинулась навтіки.

Шон промовив:

— Чому вона тікала вглиб парку? Неважко визначити, що вона бігла спиною до води. Чом би їй не повернути й не попрямувати до виходу з парку?

— Може, вона втратила орієнтацію? У парку було поночі, а дівчина мала кулю в тілі.

Вайті стенув плечима й викликав по радіо чергового.

— Це сержант Паверс. У нас схоже на сто вісімдесят сьомий. Нам потрібні всі вільні офіцери, щоб ретельно обшукати парк. Було б добре, якби ви надіслали сюди кількох водолазів.

— Водолазів?

— Відповідь ствердна. Ми потребуємо також детектива лейтенанта Фріла й когось із армійської розвідки.

— Лейтенант-детектив виїхав. Армійську розвідку повідомлено. Це все?

— Відповідь ствердна. Кінець розмови.

Шон подивився на слід, продавлений у ґрунті, й помітив кілька дрібних заглибин ліворуч від нього. Жертва, певно, допомагала собі пальцями вилізти на берег.

— Сержанте, ви не хочете уявити, як усе тут було вчора вночі?

— Краще цього не в’являти, — відповів Вайті.

Стоячи на сходах церковного ґанку, Джиммі міг бачити вдалині В’язничний канал. Це була темно-фіолетова смужка, що тяглася по той бік естакади, а по її краю бовваніли дерева парку — єдине зелене вкраплення в тому місці. Джиммі бачив також високо вгорі сріблясто-білий екран автомобільного кінотеатру, що височів над естакадою. Він стояв довго після того, як влада штату захопила ту ділянку землі й передала її Службі парків та розваг. Служба протягом останніх десятьох років поліпшує це місце, виламуючи стовпи, які підтримували гучномовці, розрівнюючи й озеленюючи землю, прокладаючи велосипедні стежки й доріжки для бігових прогулянок понад водами, обгородивши парканом кооперативний сад, навіть збудувавши дім для човнів і пандус для каное, але екран так і залишився стояти на своєму місці, визираючи понад вершинами дерев, які привезли сюди вже добре розвиненими з Північної Каліфорнії. Улітку місцева театральна трупа ставила перед екраном Шекспірові п’єси, малюючи на ньому середньовічні декорації, вимахуючи перед ним штучними мечами й повсякчас вигукуючи всілякі дурниці на зразок: «Тремти, зраднику!» або «Смерть тобі, смерть!». Джиммі приходив туди з Аннабет і дівчатками улітку позаторік, і Аннабет, Надін та Сара засинали вже після першого акту. Але Кейті дивилася ці вистави уважно, нахиляючись до ковдри, з ліктем на колінах і підперши підборіддя долонею, отож і Джиммі доводилось не спати.

Останньою вони бачили «Приборкання непокірної». Джиммі майже нічого там не втяв — окрім того, що йшлося щось про чоловіка, який відлупцював свою наречену, після чого та стала слухняною дружиною, Джиммі не побачив у цьому ніякого мистецтва й звернув провину на перекладачів, які, на його думку, спотворили текст. Проте Кейті так не вважала. Вона часто сміялася, ще частіше її опановував мовчазний захват, потім вона казала Джиммі, що це справжня магія.

Джиммі не розумів, що вона, в біса, хоче сказати, а Кейті не могла йому пояснити. Вона лише казала, що вистава зачарувала її, і протягом наступних півроку торочила, що по закінченні школи поїде до Італії.