Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

Ані сліду вбивці.

Поліціянт зістрибнув із даху й покотився по вологій траві. У втікача було тільки дві можливості сховатися: головна будівля, з даху якої він щойно спустився, чи простора дерев’яна споруда в глибині саду. Ньєман дістав із кобури свій «MR-73» [9] «Манюрен MR-73» (фр. Manurhin MR 73 ) — шестизарядний револьвер французького виробництва, розроблений спеціально для потреб Національної поліції та жандармерії. і притулився спиною до дверей позаду себе. Ті вільно відчинилися.

Комісар ступив кілька кроків досередини й завмер, ошелешений. Він опинився в облицьованому мармуром вестибюлі, де здіймалася кругла кам’яна плита з вирізьбленими на ній невідомими йому літерами. Позолочені сходи вели на горішні поверхи, гублячись у пітьмі. У півтемряві червоніли велюрові запони, зблискували розкішні вази… Ньєман збагнув, що потрапив до якогось азійського посольства.

Раптом знадвору почувся якийсь шум. Убивця був у іншому будинку. Поліціянт перетнув парк по газону й дістався дощаної будівлі. Двері досі гойдалися на завісах. Ньєман — ще одна тінь у темряві приміщення — прослизнув досередини. Морок, немов під дією чар, став іще щільнішим. Споруда виявилася стайнею, розділеною на стійла з різьбленими стінками й дверцятами, де стояли низькорослі коники з коротко підстриженими гривами.

Коні нервово здригалися. У повітрі миготіла солома. П’єр Ньєман рушив уперед, тримаючи зброю напоготові. Він минув одне стійло, друге, третє… Раптом — глухий звук праворуч. Поліціянт обернувся: лише копито, що стукнуло. Аж тут — дике гарчання ліворуч. Знову поворот, але запізно. Зблиснуло лезо. Ньєман ледве встиг ухилитися останньої миті. Ніж черкнув його по плечу й устромився в круп коневі. Кінь блискавично відбрикнув, і залізна підкова вгатила вбивцю по обличчі. Поліціянт, користаючись нагодою, кинувся на чоловіка й узявся молотити його руків’ям револьвера.

Він бив, і бив, і бив, доки зрештою різко не зупинився, дивлячись на лице футбольного хулігана, що перетворилося на криваве місиво. Уламки кісток випинали назовні крізь клапті шкіри. Очне яблуко вивалилося з очниці та звисало на сплутаних жилках. Убивця більше не рухався, на голові його досі була бейсболка в кольорах «Арсенала». Ньєман обернув револьвер і, тримаючи обіруч закривавлене руків’я, вставив дуло в розбитий рот фаната. Звів курок і заплющив очі. Він уже зібрався стріляти… коли пролунало різке дзеленчання.

Це дзвонив у нього в кишені мобільний телефон.

Три години по тому у вікні будівлі Центрального управління кримінальної поліції Міністерства внутрішніх справ, що тягнулася вздовж однієї з тих надто нових і надто симетричних вулиць кварталу Нантер-Префектур, усе ще жевріло кволе світло. Жмуток розсіяного й одночасно сфокусованого сяйва падав на робочий стіл, за яким у тіні сидів Антуан Реймс. Навпроти нього, по той бій світлового ореолу, вимальовувався високий силует П’єра Ньємана, який саме коротко відзвітував про гонитву в Булонському лісі. Реймс, скептично поглянувши на нього, запитав:

— І як там той тип?

— Англієць? У комі. Численні переломи лицевих кісток. Я щойно дзвонив до лікарні Отель-Дьє: вони намагаються пересадити йому шкіру на обличчя.

— А його жертва?

— Розчавлений машинами на кільцевій дорозі, біля Порт-Молітор.

— Господи Боже! То що ж там сталося?

— Порахунки між футбольними хуліганами. Серед уболівальників «Арсенала» були прихильники «Челсі» [10] Англійський футбольний клуб, також із Лондона, як і «Арсенал». . Під прикриттям бійки ці два хулігани з ножем підрізали фаната ворожого клубу.

Реймс, схоже, не надто переконаний, кивнув. По якійсь хвилі мовчанки запитав знову:

— А той твій? Ти впевнений, що це удар копитом довів його до такого стану?

Ньєман, не відповівши, обернувся до вікна. Крейдяний місяць малював на фасадах сусідніх будинків чудернацькі візерунки в пастельних тонах: чи то хмари, чи то райдуги, що линули над темно-зеленими пагорбами Нантерського парку.

— Не розумію тебе, П’єре, — знову здійняв голос Реймс. — Чому ти весь час уплутуєшся до таких історій? Ти ж мав лише наглядати за порядком на стадіоні, та й по всьому. Чесне слово, я…

Він замовк. Ньєман далі мовчав.

— Тобі таке вже за віком не личить, — додав Реймс. — І не належить до твоїх обов’язків. Наша з тобою угода була чітка й зрозуміла: більше жодної активної роботи, жодного насильства…

Ньєман обернувся й підійшов до начальника.