Андрій Гуляшки - Коштовний камінь

У передпокої він зустрів Савку. Вона тримала в руці товстий підручник з хімії — готувалась до весняних іспитів в університеті.

Квартира була залита сонцем. Все в ній — свіжопофарбовані стіни і кожна річ — вселяло почуття впевненості і спокою, було ніби символом мирного безтурботного життя.

Дівчина глянула на нього здивованими очима.

— Що трапилось? Чому так рано? — спитала вона.

Андрій проковтнув слину і напружив усі сили, щоб здаватися спокійним.

— Та нічого, — відповів. — Адже я після обіду вирушаю з бригадою.

А вона пояснила його передчасне повернення по-своєму: «Хоче бути зі мною в ці останні години перед розлукою» і зраділа.

— Як ти добре зробив! — сказала дівчина; її очі засяяли. Ці очі говорили ще: «Спасибі тобі, любий! Дуже дякую!» Та Андрій у цю мить не дивився в них, а хоч би й дивився, то навряд чи помітив би їх блиск і зрозумів їх пестливу мову.

— Чому ти такий блідий? — раптом стривожилась Савка, і посмішка згасла в її очах.

Він стояв перед нею височенний, — дві такі дівчини, як вона, могли б легко заховатись за його широкою спиною. А Савка дивилась на нього співчутливо, ніби перед нею була маленька дитина.

— Нічого зі мною не сталося, — промовив Андрій і, не сказавши більше ні слова, попрямував до своєї кімнати з почуттям людини, що готується почути страшний вирок.

Насамперед він оглянув стіл. Кілька блокнотів, записних книжок, логарифмічна лінійка, кольорові олівці. І більше нічого. Нічого!

Андрій підійшов ближче, переклав записні книжки, заглянув під блокноти, начебто велика коричньова папка (та, в якій був його ескіз) могла заховатися під ними!

Все це було безглуздо й непотрібно.

І все ж він порився у книгах, заглянув за етажерку, за стіл, під ліжко. Та папка зникла без сліду.

Юнак сів на застелене ліжко, сперся ліктями об коліна і похнюпив голову.

Одна година! Інженер Спиридонов дав йому тільки одну годину! Що він може зробити за годину, щоб зберегти свою честь? Закачати рукава і зробити новий ескіз?

Андрій глянув на годинник, гірко всміхнувся і знизав плечима. Для одного тільки масштабного ескізу йому треба щонайменше п'ять-шість годин…

Думки його йшли в двох напрямках: одні шукали відповіді на питання, — коли і як сталася підміна ескіза; другі крутились навколо особистого: що можна зробити, щоб вийти з такого заплутаного становища?

Підміна ескіза — це просто якась містерія, темна пригода, в якій немає ніякого просвітку. Ніби він серед ночі раптом потрапив в непрохідну трясовину, а навколо нього — чорна порожнеча, і тільки зрушиш з місця, зробиш крок, як відразу зав'язнеш, відчуєш, що баговиння затягає тебе все глибше, розступається під тобою, щоб проковтнути зовсім. Краще, коли він стоятиме спокійно, нерухомо, не робитиме ніяких зусиль, поки не розвидниться.

Тепер зрозуміло, що цим фальшивим ескізом він зарекомендував себе перед керівником легковажною і недостойною довір'я, безчесною людиною.

Як же далі? Що буде з ним, коли він наважився так недоречно пожартувати з найкращим геологом країни? Що скаже бай Атанас, коли дізнається про цей випадок? А партійна організація? Як він з'явиться перед товаришами, якими очима дивитиметься на них?

І передчуваючи наслідки, ганьбу, він розпачливо подумав, як би це все було просто, коли б учора ввечері він мав здоровий розум і не накреслив під впливом якогось нервового розладу цей чудернацький ескіз.

Вперше в своєму житті Андрій відчув, що йому забракло повітря і щось стискає серце. На чолі в нього проступив холодний піт. Він випростався, добрів до вікна, ніби хворий, сперся на підвіконня і закрив очі.

Севастиця цього ранку пішла рано, а тому недокурки, викинуті Андрієм уночі, так і лежали на ще не підметених блискучих плитках. Це були недокурки простих цигарок третього сорту — він не мав нахилу до шику, не любив ароматного тютюну.

Як я вже розповів вам, ця історія розпочалася з дивного випадку. Якби Андрій взяв себе в руки (але хто на його місці міг би лишитися спокійним?), якби Андрій поборов своє заціпеніння й збентеження, то міг би помітити в купі різноманітного сміття один недокурок з золотим мундштуком. Як і звідки потрапив цей недокурок під вікно Андрія, коли, крім нього, більше ніхто не курив у цьому будинку?

Майте терпіння, — і вам все стане зрозуміло, я вам усе поясню. Хоч це і дуже цікаво, але не найголовніше, не найважливіше в моєму оповіданні. В основі цієї історії лежить прекрасний казковий смарагд, однак ви побачите, наскільки прекраснішим було прагнення оволодіти ним і наскільки чистіше й прекрасніше за нього почуття, що запалює на ці благородні вчинки.