Джорджо Щербаненко - Шість днів на роздуми

— А звідки ви взяли, що актор від половини третьої ночі до моменту смерті був у товаристві жінки?

Джелін розповів про зізнання Гертруди Веймар і про свій візит у дім Вейтона.

— Я повернувся туди ще раз і забрав склянку, яку я знайшов у вітальні і з якої, очевидно, пив Вейтон. Я вважаю, що треба порівняти відбитки пальців, які знайдуться на цій склянці, з відбитками Вейтона і провести аналіз джину ось з оцієї пляшечки. — Тут він вручив Сандерові обидва предмети.

— Увечері ви одержите результати, Джеллін. Ви хоч починаєте вже розуміти, про, що йдеться? — спитав капітан, коли Артур зібрався йти. — У мене таке враження, що ви навмисне розпалюєте мою цікавість, еге ж? Джеллін, знічений, почервонів.

— Пане капітан, даруйте мені… Ви маєте рацію. Власне, я вже розумію майже все і міг би навіть сказати вам, якби не страх, як би не зурочити, що я знаю ім'я убивці Філіпа Вейтона.

— Ім'я убивці Вейтона?! Ви зовсім певні, що це не самогубство?

Джеллін притакнув:

— Яв цьому цілком переконаний.

Артур вийшов з кабінету і пішки рушив до оселі, де мешкала Генрієта Бейм.

Наближалася перша. Актриса саме вдяглася і попросила Джелліна хвильку зачекати у вітальні. Коли вона ввійшла, Артур помітив, що вона в жалобі.

— О, — збентежився він, — я не знав, що ви…

— Нічого. Це жалоба по Філіпу, — пояснила актриса. — Може, вам здається, що це перебільшення, але я справді кохала Вейтона.

Вона була бліда, а чорний стрій і надто світла пудра на обличчі підкреслювали ще більше цю блідість. Очі здавалися величезними і хворобливо блискучими.

— Я передчувала, що Вейтон так скінчить, пане Джеллін, — зітхнула вона. — Йому треба було мати коло себе таку жінку, як я, а він… Я нікого не хочу обмовляти, але всі жінки, які зустрічалися йому на шляху, витикали йому лише його слабості замість того, щоб намагатися їх поступово виправити. — На її очах заблищали сльози, і вона втерла їх механічним рухом.

Джеллін мовчки дивився на неї.

— Може б, вам хотілося ще щось знати? — спитала Генрієта. — Ви, поліцейські, невситимі. Навіть коли хтось уже мертвий, ви не закриваєте слідства.

— Вибачте мені, але моє прохання, може, вас здивує,— почав несміливо Джеллін. — Так ось, бажано, щоб ви провели мене до ванної кімнати, я хотів би дещо перевірити.

Генрієта Бейм здивовано зиркнула на нього. Проте слухняно звелася на ноги.

— У моїй ванній кімнаті? — спитала, ніби не вірячи своїм вухам.

— Атож, — потвердив Джеллін.

Актриса повела його через куций коридор, а потім через гардеробну до ванної кімнати.

Двері стояли прочинені, і крізь шпару сочилося світло. Джеллін різко відчинив їх і зазирнув досередини. У ніздрі вдарив міцний запах пудри і парфумів. На скляному столику в неладі лежало туалетне приладдя, з крана крапала вода. Джеллін закрутив його. Він стояв спиною до актриси, але перед ним висіло дзеркало, і він бачив у ньому, що вона дивиться на нього з непорушним спокоєм. Він вийшов і погасив світло.

— Що це все означає? — спитала Генрієта Бейм. — Вам не вдається, що ви поводитеся досить дивно?

— Дивно? — перепитав Джеллін. — Ви вважаєте, що я поводжуся дивно? Може, я педант. Не терплю кидати запалене світло і незакручені крани.

— Зі мною це трапляється досить часто, — сказала з посмішкбю Генрієта. — Коли я миюся й одягаюся, я часто думаю про щось зовсім інше.

Вони повернулися до вітальні, і Джеллін згодився випити склянку джину з мартіні.

— Я не буду надто зухвалим, якщо попрошу вас пообідати зі мною? — спитав він по хвилі. — Певне, я не такий вишуканий, щоб можна було супроводжувати вас до Грейт Тру, але сподіваюся, що ви не відмовите мені.

Генрієта Бейм посміхнулась якось дивно, напівіронічно-напівсумно.

— Чому ви дратуєте мене? Невже ви думаєте, що я не розумію, про що йдеться? Ви граєтеся зі мною, як кіт з мишею. Скажіть мені про все відверто, я буду вам за те щиро вдячна. Я все ще не розумію нічого! Якщо Вейтон вкоротив собі віку, то чого ви ще шукаєте?

— Так ми сказали журналістам, — пояснив Джеллін терпляче. — Але ви не сказали, чи приймаєте моє запрошення.

— Ви називаєте це запрошенням? — перепитала панна Бейм. — Хотіла б я побачити, як би ви зреагували, коли б я відмовила. Зачекайте мене, я вдягнуся і буду до ваших послуг.

За чверть години вони їхали автомобілем актриси у напрямку Грейт Тру. Незважаючи на великий рух, Генрієта Бейм вела швидко. На одному повороті лише чудом уникла зіткнення.

— Навряд щоб варто було розбивати автомобіль і нас, чи не так? — зауважив Джеллін.