Джорджо Щербаненко - Шість днів на роздуми

Джеллін переждав хвилину і сказав ніби сам до себе:

— Ревність. Звичайнісінька людська ревність. Коли Макх'ю переконався, що той, кому він позичив сто тисяч доларів, зраджує його з Гертрудою, він убив його.

— Але ж Вейтон вчинив самогубство! — вигукнув Френзен.

— Убивають різним способом, — заперечив задумано Джеллін. — Можна, наприклад, схилити когось до самогубства.

Френзен сидів, як на голках.

— Ваші домисли мене зовсім не цікавлять. Я в поліції не служу. Те, що я мав вам сказати, я вже сказав!

— Будь ласка, — наполягав Джеллін, — ви знаєте куди більше. І ваш обов'язок допомогти поліції.

Френзен трохи заспокоївся, закутався щільніше в плащ і сказав:

— Понад те, що я вже сказав, я знаю небагато. Але щоб уже якось розійтися з вами… Так ось, я знаю свою дружину як облуплену. Тільки-но вона почала працювати за секретарку у Вейтонів, то вирішила уполювати другого багатого чоловіка. Брати Чезлі становили собою чудову ціль, і гра була легка. Але Вейтон, добрий знавець жінок, здогадався, куди вітер віє, і спробував стати їй на перешкоді. Як особа в домі Вейтонів чужа, Гертруда боялася навіть найменшої перечепки на своєму шляху і вирішила втертися в довіру Вейтона, влаштувавши йому позичку на створення нової трупи. Завдяки Макх'ю, якого вона окрутила круг пальця, їй вдалося цю оборудку провернути. Ось тоді Вейтон дав їй повну волю щодо шуряків. Якщо їй охота, вона може навіть вийти заміж за одного з них! Напевне я цього не знаю, все це тільки домисли. Проте можу вам поклястися, що. Гертруда саме так могла вчинити, я її добре знаю.

Артур Джеллін теж підозрював, що саме так виглядала або повинна була виглядати правда. Гертруда Веймар зуміла зачарувати всіх чоловіків за винятком таких, як Вейтон, людину надто практичну, або людину непрактичну, як Джіллін. Не попавши під її чари, Джеллін від самого початку оцінив її об'єктивно і не створював собі жодних ілюзій. Те, що/ зараз сказав Френзен, потворним йому не здавалося. Він радше був схильний повірити, що це правда. Він попрощався з Френзеном і збирався вже йти, коли останній затримав його на порозі.

— Виявіть твердість з моєю колишньою дружиною, інакше вам не витягти з неї ні слова.

«Виявіть твердість» — ця фраза переслідувала Джелліна по дорозі додому. «Виявіть твердість». Спершу треба виспатися, а і йотім побачимо.

Вранці Джеллін устав у доброму настрої і з посвітлілою головою, ніби замість спати він думав цілу ніч. Пішов на службу, але працювати не сів, а викликав сержанта Метчї.

— Іди до дому Вейтона і приведи сюди пані Гертруду Веймар. Будь з нею ввічливий, але пам'ятай, що за чверть години ви мусите тут бути обоє.

Метчі пішов і через двадцять хвилин звитяжно ввів до кабінету Джелліна Гертруду Веймар. Вона ввійшла з крижаною і невдоволеною міною. Холодно ледь кивнула Джелліну головою.

— Метчі, залиш нас самих! — звелів Джеллін, потім, звертаючись до Гертруди, додав: — Я розумію, що поліція завдала вам багато клопотів, але боюся, що я буду вимушений додати вам їх ще більше.

Несподівані слова Артура справили враження на панну Веймар.

— Що ви маєте на увазі? — спитала вона. — Я нічого не розумію.

— Зараз я вам усе поясню. Капітан Сандер тримав вас у попередньому арешті, але ви не сказали йому того, що ви знаєте. Тепер Вейтон убитий, а ми припустилися промаху, що були надто лагідні з вами. Мені шкода, що доводиться вдаватися до не зовсім джентльменських методів, але мене до цього змушує ситуація.

— Нічого не розумію й надалі,— холодно зауважила панна Веймар.

— Ну, гаразд. Розкажіть мені всю правду про позичку, яку зробили Вейтонові Макх'ю і Френзен, ваш колишній чоловік.

— Сказати про це мені нічого. Я знаю, що така позичка мала місце і що пан Вейтон повернув тільки частину позичених грошей, оце і все. Легко тепер цвірінькати горобцям потому, як це порозписували газети.

Джеллін недовірливо помотав головою.

— Я вимагаю, щоб ви сказали правду, — повторив він. — І маю причини, щоб цього домагатися.

Гертруда Веймар посміхнулася іронічно.

— Я ваших погроз, пане Джеллін, не боюся, бо не бачу, чим ви можете мені зашкодити. Ви хочете сказати Френсісу, що я була дружиною Френзена? Про це я вже сказала сама. Через місяць ми з ним візьмемо шлюб.

Терплячість Джеллін втрачав рідко. З дружиною це в нього іноді траплялося, але щоб з чужими, та ще на службі — ніколи. Проте, почувши відповідь Гертруди, Артур зірвався.