Джорджо Щербаненко - Шість днів на роздуми

— І що на те Вейтон?

— Він зомлів. Довелося-викликати лікаря, — проказав поважно Метчі.

Артур потер рукою губи, подивився хвилинку вгору, а потім спитав:

— А інші як?

— Усі почувають себе добре, — відповів іронічно Метчі. — Кухарі готують, покоївки прибирають і подають, камердинер задирає носа, портьє курить.

— Добре, дуже добре, — промовив Джеллін. — Я вам справді вельми вдячний за цей опис подій. Дещо вже вимальовується. Незрозумілою для мене залишається лише одна річ, але, може, завтра з'ясується і це… А тепер я хочу вас попросити про велику послугу, навіть дві… Даруйте вже мені…

— З дорогою душею, ви тільки, будь ласка, скажіть, — відгукнувся одразу Метчі.

— Я візьмуся тут за одну справу, а ви тим часом дайте потрібні розпорядження, щоб за тими, кого я зараз назву, пильно стежили завтра вранці аж до полудня. Говорячи ясніше, я хотів би знати, хто з них піде кинути листа або ж доручить комусь це зробити. Ось тоді й доведеться затримати того, хто вкидатиме листа…

— Зрозуміло, — відкарбував Метчі. — То, значить, ви гадаєте, що вони й надалі розважатимуться писанням цих ідіотичних анонімок?

— Хтозна, Метчі,— відповів стримано Джеллін, — Або боюся, що без цього не обійдеться…

— Гаразд… А тепер назвіть імена цих осіб.

— Записуйте. Матільда Чезлі, її двоє братів, Гертруда Веймар, уся Вейтонова челядь, а також… а також… — Джеллін почав копатися в своєму записнику. — Джон Френзен, Генрієта Бейм, Марта Сомерсет, Макх'ю… і це все.

Закінчивши писати, Метчі поклав аркуш до кишені і сказав з удаваною серйозністю:

— А може, мені записати і прізвище капітана Сандера? Від нього можна чекати будь-якого сюрпризу, правда, пане Джеллін?

Артур, наділений почуттям гумору, щиро зареготав.

— Браво, браво, Метчі. Я справді тішуся нашим співробітництвом. Хочу вас попросити ще про одне… Не хотів би вас надто експлуатувати, але будьте опівночі перед пивним баром Клей 3…

Метчі без зайвих слів кивнув головою і пішов, бурмочучи собі під ніс: «Опівночі…»

Близько десятої Джеллін зібрав свої папери і сховався в кімнаті, гучно охрещеній кабінетом, але насправді їдальні, чиї стіни прикрашали полиці з книжками. Один стіл служив для писання, на другому їли. Лимонові фіранки на вікнах хвилювалися під поривами леготу, безсилого розвіяти туман. Джеллін відслонив одну штору і визирнув надвір, за вікном у млі рухалися не люди, а якісь невиразні тіні. Хазяїн підійшов до полиць з книжками, прочитав кілька назв, пройшовся кілька разів по кімнаті, заклавши руки за спиною, і врешті спинився, утупившись очима у стелю. Через кілька хвилин він сів за стіл, узяв кілька аркушів білого паперу й заходився писати.

«Капітанові Столену Сандеру від Артура Джелліна

СЕКРЕТНИЙ РАПОРТ № 1

Слідство у справі Вейтона проходить за встановленим порядком. Одначе досі не вдалося викрити нічого нового. На думку нижчепідписаного, найголовніше не виявлення автора анонімок, а зрозуміння, з якою метою вони посилаються. Іншими словами} треба з'ясувати, хто зацікавлений у тому, щоб погрожувати Вейтонові смертю. У перший момент можна було подумати, що анонімник хоче змусити Вейтона сидіти удома, занедбавши роботу. В цьому разі листи міг би писати суперник — інший актор, здатний скористатися зникненням Вейтона зі сцени. Але нині Вейтон ніде не грає І не веде ніяких переговорів для одержання нової ролі.

Гідне відзначення, що Вейтон, посаджений під замок і під сувору охорону, не може загинути від руки чужого. Іншими словами, якщо анонімник не хтось із числа домашніх, то він не збирається вбити Вейтона насправді, оскільки добре усвідомлює, що через розголос, викликаний посланими анонімками, практично це стало неможливо. Якщо ж у гру замішаний хтось із домашніх, тоді погрози справжні. Але в такому разі залишилася б незрозумілою історія з листами, оскільки гаданий убивця не має жодних логічних мотивів повідомляти жертву про свої наміри.

Як випливає з написаного вище, якщо сприймати погрози серйозно, то їхнього автора треба шукати скоріше в домі Вейтона, ніж поза домом. Тільки особа з найближчого оточення актора може бути певна, що, незважаючи на підняту тривогу, вона зможе вчинити вбивство.

Артур Джеллін».

З притаманною йому точністю Джеллін написав наприкінці рапорту: «Складено о 22.30, передано до центрального поліційного управління о 23-й годині». Потім вклав аркуші в конверт і вийшов з дому. Точно о 23-й годині він вручив рапорт секретареві капітана Сандера і швидко покинув будинок поліційного управління.