Альберто Родригес - КРАХ

Фарбований зупинився біля дзеркала і старанно причесався.

— Ви з дружиною будете під наглядом… Яким — промовчу.

— Третє. Будь-яка спроба зв'язатися з посольством чи якоюсь людиною по телефону чи особисто призведе до тих самих наслідків, що й перше: ваш син.

— Але ж якщо я не вийду на роботу, мене запідозрять, — спробував протестувати Альберто.

— Ви нас недооцінюєте, сеньйоре Альварес, — глузливо відказав фарбований. Нам добре відомо, що до наступного вівторка вам не обов'язково з'являтися у посольстві. А до цього дня — обіцяю вам, ви звільнитеся від нагляду і ваш син опинить… ну, скажімо, поза сферою нашого піклування. Отоді ви зможете піти до свого шефа й поінформувати його про те, що сталося. Звичайно, якщо ви зацікавлені, щоб вони знали про це. Хоч я порадив би вам промовчати. Зі свого боку обіцяю вам забути про все… для вашої ж користі.

Фарбований глянув на своїх «хлопців», жестом вказав їм на двері і знову обернувся до кубинця:

— Що ж, шановний сеньйоре, був дуже радий познайомитися з вами. — І додав, злегка кивнувши: — З богом!

Альберто стало млосно, та він стримався.

3-тя година 30 хвилин.

Альберто зупинився біля дверей свого будинку. Глянув на замок, але не поворухнувся, щоб витягти ключ. Стояв з опущеними плечима, схиливши голову, аж поки не почув шурхіт за дверима — отже, дружина вдома. Тоді звично відчинив двері, зайшов.

Жінка протирала меблі. Побачивши чоловіка, кинула роботу, підійшла:

— Що трапилося, старий? — поцілувала вона його. — Чому не приїхав обідати?

Альберто скинув плащ:

— Часу не було. Я там перекусив. Як хлопчик?

— Так само. Сьогодні я навіть поговорити з ним не змогла. Схоже, що ці ін'єкції присипляють його. І, щоб порушити тишу, викликану її словами, запитала:

— Зварити тобі кави?

Чоловік усміхнувся вдячно, і жінка пішла на кухню. Не встиг Альберто сісти на диван, як поруч задзвонив телефон. Він нахилився, взяв трубку.

— Слухаю, — промовив механічно.

— Квартира сеньйора Альвареса? — почувся чимось знайомий голос. Альберто ожив.

— Я слухаю.

— Це Франк.

— Франк? — зіщулив очі Альберто.

— Так, з гаража. Хочу сказати, що ми вже кінчаємо ремонт вашої машини.

І додав ніяково:

— В-ви ж нас п-просили, щоб ми с-сповістили.

— Ага! — повеселішав Альберто. — Чудово! Коли я можу забрати її?

— Думаю, завтра після десятої.

— Не можу. Треба зробити до пів на десяту, щоб встигнути на роботу. Це можна?

— Д-добре, — трохи заїкаючись, відповів чоловік, — але для цього мені треба залишитися сьогодні після роботи.

І додав з напускною сором'язливістю:

— Відповідно і надбавка до платні.

— Байдуже. Мені треба.

— Добре, — задоволено відповів Франк. — Буде готово, будьте певні… Ой, забув. Замок у панельній поличці був зламаний, і ми його замінили.

— Дуже добре. Дякую.

— До завтра, сеньйоре.

Чоловік повісив трубку, але Альберто все ще дослухався, поки не почув, як клацнуло вдруге, — то повісили трубку на другому телефоні. Це означало, що його телефон прослуховується і розмову було перехоплено.

Коли Альберто поклав трубку, коло нього вже стояла дружина з димучою чашечкою кави.

— Випий, старий. Чи досить цукру?

Хвилин п'ять тому Альберто спостеріг, що за ним є хвіст. Спочатку він просто відчув небезпеку якимось внутрішнім чуттям. Тоді став навмисне зупинятися перед вітринами магазинів і побачив, що метрів за двадцять позаду чоловік у сірому плащі теж зупиняється, не відстаючи від нього. Цікаво, хто ще стежить за ним? Раптом йому здалося, що він впізнав чоловіка, який йшов попереду в тому ж напрямку, що й він.

«Так це Густаво! То він дзвонив мені, назвавшись своєю старою підпільною кличкою Франк! Щось має трапитись зі мною і скоро», — подумав Альберто.

Біля переходу він зупинився, чекаючи на зелене світло. Було досить прохолодно, навіть холодно, але у Альберто спітніли долоні. Треба дізнатися, скільки агентів тримають його під наглядом. На зелене світло перейшов проспект, зупинився біля кіоску:

— Пачку жувальної гуми он з тієї полички.

Поки продавець діставав гуму, Альберто швидко окинув поглядом вулицю. Чоловік у чорному піджаку пильно дивився на нього. Спіткнувся об погляд Альберто, відвернувся до вітрини, зацікавився жіночим взуттям.

«Їх двоє», — подумав, простягаючи гроші продавцеві, Альберто. Він уже знав, як триматися. З усього видно, вони не знають, що Альберто їх засік.

В абонементі Альберто заповнив замовлення на книжки. Він не здивувався, побачивши поруч чоловіка у сірому плащі — теж узяв бланк замовлення і почав щось писати. Альберто вкинув замовлення в металеву шухлядку і підійшов до відділу технічної літератури. Він привітався з молоденькою бібліотекаркою, взяв з полиці товсту книгу, погортав її, пішов до столу. Йому здалося, що чоловік у сірому плащі розглядає його замовлення.