Альберто Родригес - КРАХ

Після розриву Сполученими Штатами відносин з Кубою Альберто перестав писати своїй матері.

В 1965 році Альберто перейшов на роботу в Міністерство зовнішньої торгівлі. В січні наступного року його посилають торговим представником Куби в Терпсікоре. З цього часу ми пробували завербувати його, але марно, можливо, саме через його дивний характер.

В березні 1966 року після провалу нашої операції «Блакитна черепаха», на Кубі відбувся суд над колишнім майором Орландо Медіною. Альберто Альварес був тоді щиро засмучений, бо з агентом Медіною його зв'язувала близька дружба. Використовуючи цю обставину, ми знову спробували завербувати Альвареса, проте скоро його перевели до Тауро — це країна східного блоку, здійснити вербування нам не вдалося.

Нам стало відомо, що Альварес уклав важливі угоди на поставку нового нафтового обладнання комуністичного виробництва для заміни одного з блоків добре відомого Альваресу сектора «С» на нафтоперегінному заводі Белот. Блок вийшов з ладу, а відремонтувати його неможливо через нестачу запчастин, які не можна придбати в США в умовах економічної блокади.

З 1967 року до травня 1970-го Альварес керував монтажем нового обладнання на Кубі, а після завершення роботи був знову посланий за кордон, на цей раз в Амебу-5, де пробув до липня 1971 року, звідки був посланий в Капрікорніо, де він і зараз.

Центральний архів оперативного бюро».

Витрішкуваті очі під чорними окулярами востаннє пробігли папір; нарешті товстун відклав його вбік.

— Добре, — сказав. — Підходить, саме те, що нам треба. Є ще щось?

— Так, — відповів Джеймс і додав: — Я знав, що ви не схибите у виборі, і підготував дані для обробки цього кандидата.

Він порився в портфелі, добув широкий запечатаний жовтий конверт з написом вгорі «З Капрікорніо для О.Б.», розпечатав його і витяг кілька паперів.

— Це повідомлення нашого центру.

— Тільки коротко, — буркнув шеф.

Джеймс прочитав:

…«Відповідно до ваших інструкцій три місяці тому ми розпочали роботу з Альберто Альваресом. Поки що не вдалося встановити нічого нового, він обережний. Проте поводиться Альварес інакше, ніж інші кубинські службовці, які твердолобо захищають уряд Кастро. Це дозволяє нам сподіватися на успіх вербування або, в крайнім разі, на отримання від нього потрібної інформації».

Джеймс, не зводячи голови, повів очима на шефа і посміхнувся. Відразу витяг інший папір.

— Помічено, — Джеймс набрав у груди повітря і швидко задріботів: — вівторками й четвергами відвідує посольство…

— Годі! — перебив його шеф, тяжко опустивши руки на стіл. — Я вже це знаю, — вказав недбало на папери. — Давайте основне.

— Т-так, — став заїкатися Джеймс, риючись у паперах. Нарешті добув якийсь, кахикнув несміливо і зачитав:

— «Ми повністю тримаємо під контролем лікарню, де госпіталізований його син. Там кілька наших агентів. Від часу, як захворів хлопчик, дружина Альберто покидає дім лише для того, щоб відвідати його. Дозволяється щоденне одногодинне відвідування. Спостереження за колом його друзів та за його переміщеннями ведеться постійно».

Товстун відкинувся на спинку крісла, заплющив очі, схрестив руки на череві, в задумі став крутити пальцями.

— Думка психологів?

— Ось інформація, — витяг папір Джеймс. Але оскільки шеф і не ворухнувся, став читати сам:

— «Придатний для методу «В».

— О'кей, — сказав товстун і недбало махнув рукою на стіл свого помічника.

— Записуйте: «Оперативне бюро в Капрікорніо. Завтра, 20 березня, вступити в контакт з Альберто Альваресом Мартінесом. Вжити метод «В». Постійно інформувати про хід операції по каналах спецзв'язку. Слід прискорити отримання позитивних результатів». Підпис: «Начальник О.Б.».

— Все? — насмілився запитати Джеймс.

Товстун скинув окуляри, звів густі брови і вп'явся сірими холодними очима в помічника.

— Хіба не досить?

— Т-так, — проковтнув той слину. Всміхнувся: — Певна річ.

Середа, 20 березня.

12-та година 30 хвилин.

Раптова злива змила перехожих. Одні сховалися під дашком кінотеатру «Кабаре Лізи Мінеллі». Жінка з дітьми і ще чоловік із п'ятнадцять-двадцять забігли до універмагу «Амерікен супермаркет», дехто сховався від дощу в китайському ресторані «Ліфун Шоп Суей», інші — в агентстві по продажу автомобілів «Мерседес Бенц. Фольксваген» і в численних крамничках обабіч широкого проспекту. На місто впав присмерк, замерехтіли зеленуватими променями ліхтарі, спалахнули розмаїттям барв сотні реклам, відбилися, переплетені, наче райдужні гілки гігантських дерев, на мокрому асфальті. Автомобілі помітно скинули швидкість — вогні світлофорів губилися в морі вогнів. Там, де кілька хвилин тому кишів людський мурашник, пролягла асфальтована пустеля-Лише троє не зважали на зливу: два патлаті парубки в обшарпаних строкатих пуловерах, обвішані намистом роблено-байдуже чалапали босі по калюжах, та віддалік чоловік років сорока в плащі йшов, як мана, з відстороненим виглядом…