Пер Вале - Вбивство на 31-му поверсі

На першому малюнку була зображена сцена в ресторані. Білява пишногруда жінка в блискучій сукні з глибоким викотом сиділа коло столу навпроти чоловіка з синьою маскою на очах, одягненого в трико з широким шкіряним паском. На грудях у нього був вишитий череп. На задньому плані видно було оркестр, чоловіків у смокінгах та жінок у вечірніх сукнях, а на столі стояла пляшка шампанського й два келихи. Другий малюнок зображав того самого чоловіка в незвичайному вбранні. Навколо голови в нього ніби світився німб, а праву руку він поклав на якийсь пристрій, що скидався на примус. Третій малюнок знов показував ресторан, але чоловік тепер наче висів над столом, а білява жінка тупо дивилася на нього. Останній малюнок зображав того ж таки чоловіка в трико, він і далі висів у повітрі, а на задньому плані видніли зірки. Із каблучки на його правому вказівному пальці виростала довга рука з величезною долонею, а на долоні лежала помаранча.

Ілюстрації були частково замальовані білою фарбою, одні в горішньому кутку, а інші у формі овалів, приточених до сліпучих зубів героям. Поверх тієї фарби чітко виведено тушшю написи, але також іще не закінчені:

«Того самого вечора Синій Леопард зустрівся з багатою Беатріче в найрозкішнішому ресторані Нью-Йорка…

— Мені здається… яке дивне почуття… мені здається, що я… тебе кохаю.

— Що? Мені привиділось, ніби місяць гойднувся! Синій Леопард крадькома вийшов із зали й надів свою

чарівну каблучку…

— Перепрошую, я мушу на хвилинку тебе залишити. Щось таки з місяцем негаразд!

І ще раз Синій Леопард покинув кохану жінку, щоб урятувати всесвіт від цілковитого знищення. То все були витівки проклятих крисмопомпів…»

Єнсен упізнав ті постаті. Вчора він бачив такі самі в одному з журналів, які він переглядав.

Перед столом на стіні висіло приколоте кнопками й написане за трафаретом оголошення. Єнсен прочитав:

«За останній квартал наші наклади збільшилися на двадцять шість відсотків. Журнал задовольняє життєві потреби і ставить перед собою великі завдання. Перші позиції здобуто. Тепер ми боремося за остаточну перемогу!

Головний редактор».

Комісар Єнсен востаннє глянув на ілюстрації, вимкнув світло й зачинив за собою двері.

Він спустився на вісім поверхів нижче й опинився у відділі більших журналів. Тепер він чітко й через рівні проміжки чув ходу того, хто йшов за ним назирці. Отже, це питання було розв'язане остаточно, і Єнсен міг більше не думати про нього.

Він відчинив кілька дверей поспіль і щоразу опинявся в таких самих бетонових камерах, як на тридцятому поверсі. На столах лежали зображення членів королівської родини, кумирів публіки, дітей, собак та кішок, а також статті — або не до кінця перекладені, або недописані. Над декотрими з них хтось попрацював з червоним олівцем.

Він прочитав кілька статей і помітив, що викреслювали, як правило, цілком помірковані критичні зауваження та різні оригінальні міркування. Статті були присвячені популярним закордонним артистам.

Кабінет головного редактора був трохи більший. На підлозі лежав рудий килим, а меблі з крицевих трубок були обтягнуті білою матерією. На столі, крім того, що Єнсен уже бачив на інших столах, був іще гучномовець, два білі телефони, ясно-сіра платівка, щоб зручно було писати, й фотокартка в металевій оправі. Фотокартка, певне, зображала самого головного редактора — худорлявого літнього чоловіка з заклопотаним обличчям, собачою відданістю в очах і виплеканими вусами.

Комісар Єнсен сів до столу. Коли він кашлянув, кімнатою пішла луна І взагалі, вона видавалася холодною, порожньою і більшою, ніж була насправді. Ні книжок, ні журналів у ній не було, тільки на білій стіні навпроти столу висіла велика кольорова фотографія в рамці — чільний бік Дому, знятий у вечірньому освітленні.

Єнсен висунув кілька шухляд, але не знайшов у них нічого цікавого. В одній лежав брунатний, вдруге заклеєний конверт із написом: «Особисто». В ньому були кольорові фотокартки й стяжка паперу з надрукованим текстом:

«Спеціальний випуск міжнародної фотослужби видавництва за пільгову ціну для керівних службовців».

На фотокартках були зображені голі жінки з великими гострими грудьми.

Єнсен старанно заклеїв конверта й поклав назад у шухляду. Офіційного закону, що забороняв би розповсюджувати такі фотокартки, не було, але після недавнього буйного розквіту порнографічна продукція майже зникла з внутрішнього ринку. Деякі кола пов'язували зменшення попиту на неї з катастрофічним спадом дітонародження.