Ю Несбё - Пентаграма

А потім Харрі просто зник. Через декілька днів Мьоллер подзвонив у ресторан «Шрьодер». Те, чого він побоювався, все-таки сталося: Харрі знову запив. Щоб якось прикрити його відсутність, Мьоллер проставив йому тиждень відпустки. Потім іще раз. Зазвичай Харрі подавав ознаки життя вже через тиждень. А тепер їх минуло чотири. Відпустка закінчилася.

Мьоллер подивився на телефонну трубку, підвівся й відійшов до вікна. Було пів на шосту, але в парку перед Головним управлінням, як і раніше, майже нікого не було, якщо не брати до уваги одного-двох доморослих сонцепоклонників, яким спека була завиграшки. На Грьонландслейрет під навісами сиділо декілька крамарів – рознощиків овочів. Навіть машини на вулицях рухалися повільніше, хоча пробок, зрозуміло, ніяких не було. Мьоллер провів рукою по волоссю – давня звичка, якої, за словами дружини, йому слід було позбутись, оскільки декому могло здатися, що він увесь час чепуриться. Невже, крім Харрі, ніяких варіантів? Мьоллер провів поглядом пішохода, що пройшов похитуючись до Грьонландслейрет. Подумав, що напевно той спробує зайти в «Равнен» і напевно його туди не пустять. Тоді він піде й нап’ється в «Боксері», де стався поворот у справі про Елен і, можливо, в поліцейській кар’єрі Харрі Холе. Мьоллер відчував, час підтискає, треба вже вирішувати, що робити з проблемою на ім’я Харрі. Але це все-таки в майбутньому, зараз є більш термінова справа.

Мьоллер підняв трубку і подумав, що через цей чортів сезон відпусток доводиться робити Харрі і Тома Волера напарниками. Електричний сигнал покинув тельє-торпосенівський пам’ятник порядку і через деякий час виклювався телефонним дзвінком у царстві цілковитого хаосу в квартирі на Софієсгате.

Вона знову скрикнула, і Харрі Холе розплющив очі. Між фіранок, які ліниво шелестіли, виблискувало сонце, з вулиці донісся скрегіт трамвая, що гальмує на Пілестред, і знову настала тиша. Харрі міркував, де він є. На підлозі. У своїй спальні. Одягнений. Нехай і не вишукано. Живий. Ну принаймні, не мертвий.

Обличчя було вкрите густим шаром поту, серце калатало легко і часто, як кулька для пінг-понгу на бетонній підлозі. З головою справа була гірша.

Харрі на секунду замислився, роздумуючи, варто дихати далі чи ні. Стеля та стіни крутилися перед очима – в квартирі не було ні картин, ні верхньої лампи, щоб зачепитися поглядом. Десь на периферії зору розгойдувалися різьблена книжкова полиця, спинка стільця та обідній стіл, куплений в «Елеваторі». Спасибі, хоч сон закінчився.

Це був той самий дитячий кошмар. Нездатний поворушитися, немов прикований, Харрі намагався закрити очі, щоб не бачити її спотворене обличчя та губи в нечутному крику. Величезні порожні очі в німому докорі. Коли він був маленьким, то бачив у цьому кошмарі молодшу сестру – Сестреня, як він її називав. А тепер ось Елен Єльтен. І Харрі не знав, що гірше. Її безмовні крики тепер озвучували трамвайні рейки, що тужливо брязкали.

Він лежав і мовчки дивився на тремтіння між фіранок сонця, повислого над вулицями і будинками району Бішлет. Тільки трамвай порушував літню тишу. Харрі, не моргаючи, дивився на сонце, поки воно не перетворилося на жовте серце, що б’ється об тонку блакитну сердечну сумку та з кожним ударом викидає спеку. Коли він був маленьким, мама говорила, що діти, які довго дивляться на сонце, випалюють собі оченята і не бачать у житті більше нічого, крім сонячного світла. Цього він зараз і домагався. Щоб сонячне світло випалило все інше. Щоб він більше не бачив, як Елен лежить із розбитою головою на березі Акерсельви, а над її тілом схиляється чиясь тінь. Тінь, яку він три роки поспіль намагався спіймати. І не спіймав. Хоча мета була така близька, він не зміг довести роботу до кінця. Як завжди, нічого не зміг.

Ракель…

Харрі обережно підвів голову і подивився на мертве чорне око автовідповідача. Він не оживав ось уже декілька тижнів – відколи вони з Мьоллером і начальником кримінальної поліції зустрілися (начкрим, як вони називали його скорочено) в «Боксері». Напевно, і це око випалило сонце.

Чорт забирай, як же тут спекотно!

Ракель…

Тепер він згадав. У якийсь момент обличчя уві сні стало обличчям Ракелі. Сестреня, Елен, мама, Ракель. Жіночі обличчя. Вони змінювали одне одного в пульсуючому ритмі серця та знову зливалися в одне.

Харрі зі стогоном опустив голову на паркет. Помітив над собою на краю столу пляшку «Jim Beam from Clermont, Kentucky». Пляшка була порожня. Віскі випарувалося, вивітрилося. Ракель. Він заплющив очі. Нічого не повернути.